Режисерка Олександра Рубан: «Голлівудська анімація - це магія. Ми десь поряд»

Величезний прорив у вітчизняній галузі анімаційних фільмів. Саме такі відгуки можна почути від більшості кінокритиків сучасності. Мова про українську «Мавку», яка зараз успішно подорожує по Європі. Її тепло прийняли у Нідерландах, Франції та Німеччині.

Що ж стосується українського поціновувача мультиплікаційних фільмів, то тут теж є певні здобутки. Тільки за перший місяць прокату в Україні «Мавка» зібрала 100 мільйонів гривень. Вражає і кількість проданих квитків ­ на сеанси прийшло близько вісімсот тисяч чоловікПро всі секрети створення цього національного шедевру мені розповіла режисерка мультфільму «Мавка», наша землячка і мій друг Олександра Рубан.

- Олександро, кому належить ідея створення «Мавки»?

- Ідея створення цього мультиплікаційного фільму ­ не моя. Вона прийшла в світлу голову наших продюсерів ­- Ірини Костюк та Сергія Сазановського. Вони майже все життя мріяли створити щось на кшталт українського продукту, ні на що не схожого.

Коли Ірина Костюк навчалась у школі, то її дуже вразило оповідання Лесі Українки. Це відчуття гармонії та чарівного світу вона хотіла втілити в анімацію. Були тільки питання, в якому жанрі це зробити. І для якого глядача.

Або це буде історія тільки для дорослих. Або для широкої аудиторії. Вирішили ­- глядачами повинні бути батьки с дітьми, а також бабусі і дідусі.

- Я знаю, що «Мавка» була задумана ще сім років тому. Але втілити мультфільм у життя вдалося тільки зараз. Чому?

- Анімація не так швидко робиться, це довга історія. Це -­ складний марафон. Тут треба прорахувати все -­ і послідовність дій, технічні питання, правильний пошук образу героїв.

Потім все це перевести у 3D-­формат. Все починає рухатися вперед тільки тоді, коли ми можемо повністю відчути нашого героя.

Крутиш його по кілька разів, моделюєш, дивишся, як він присідає, посміхається, біжить та сміється. І коли персонаж починає оживати, тільки тоді процес рухається з мертвої точки.

Насправді всі мультфільми робляться досить довго. Не можна, як того хочеться, пришвидшити процес. В анімації не місце поспіху.

- Скільки часу займає створення одного епізоду?

- Наприклад, уявімо собі чистий аркуш. Прописуємо сюжетну лінію, яка в дійсності буде тривати на екрані 5 хвилин. Вся ця робота займе близько півроку.

- Олександро, в чому полягала твоя режисерська робота?

- Мені пощастило, що я маю музичну освіту. Це мені пригодилося при створенні мультфільму. Загалом, режисер робить все.

Приймає участь у процесі створення історії, сюжету, шукає героїв, кидає ідеї. Крім цього, я повинна завжди пояснювати психологічний портрет героя. Що йому треба буде пройти, що сказати. Щоб у підсумку мати відправну точку на початку історії і в кінці.

Крім мене, до режисерського тандему увійшли Олег Маломуж і Євген Єрмак. Всі ми чудово доповнювали один одного.

Художники дають нам образи, ми їх коригуємо, ­ все це теж режисерська робота. Загалом, команда складається з художника-­постановника, начальника виробництва, сценаристів, продюсерів -­ всі задіяні у процесі.

Для мене все це, взагалі, було щось нове. Ось режисерів кіно всі знають. Є за чим спостерігати, зростати. Наприклад, анімаційна історія про дерев‘яного чоловічка отримала у цьому році «Оскара» (мультфільм «Піноккіо» ­- анімаційна робота мексиканського режисера Гіль‘єрмо дель Торо, -­ прим. ред.).

Класна робота, раджу подивитися. Це якийсь інший світ. Я не можу зрозуміти, як вони це роблять. Це якась магія.

- Напевно, річ у графіці найвищої якості?

- Так, дуже складно тягатися з тими студіями, які виробляють анімацію роками. Якщо б у нас були відповідні нанотехнології, ми б теж не відставали від кращих голлівудських виробників анімації.

Наша українська культура досить унікальна. Ми можемо зі звичайної скріпки­жуйки зробити уявного друга. І у цьому наша перевага. Не люблю, коли кажуть «Український «Дісней» ( «Дісней» ­- анімаційна студія Волта Діснея в США, -­ прим. ред.). Ми -­ це ми, вони -­ це вони.

До того ж, ми чудово розуміємо наші можливості і неможливості. Просто ми екстразакохані в анімацію, ми «крейзі», ми хворіємо ­ по­-доброму.

А тому будемо робити все для того, аби дотягнутися до високого рівня. Щоб показати нашу анімацію за кордоном, нам треба бути не просто класними, а екстракласними!

- Залишимо у спокої американську кіноіндустрію. А чи зрозуміє «Мавку» європейський глядач?

- Я думаю, їм буде цікаво. Для них ­ це зовсім інша подача, культура. Але мені сумно від того, що вона буде більш затребувана у Європі тільки тому, що в нашій країні йде війна. Через неї до нас така увага.

Багато хто зараз говорить, що не час робити мультфільми. Я розумію цих людей, їм зараз так болить , жахливо, рана глибока. І вони нічому не радіють. Через біль. Я дуже поважаю ці відчуття.

З іншого боку, ми зараз робимо закладку історії нашої культури. І певні результати отримаємо вже через 5­ - 10 років.

Зараз всі говорять про «Мавку», про її неординарність. Але ніхто не знає, що в мене іноді опускалися руки при її створенні. І не через відсутність натхнення, а через неймовірну втому.

Але не було жодного ранку, коли я прокидалася і говорила собі , що не хочу йти на роботу. Ні, я хотіла робити «Мавку», і завжди хотіла. Але фізично я страждала.

- Всі говорять, що ваша «Мавка» далека від оригіналу?

- Так, є велика відмінність від оригіналу. Якщо ви очікуєте побачити справжню екранізацію драми­-феєрії Лесі Українки, то ви не побачите нічого. Ми робимо історію за мотивами оповідання. І з цим треба змиритися.

- Говорять, режисер, скільки б не переглядав своє дітище, завжди залишається незадоволеним кінцевим результатом роботи.

- Так, і в мене було таке. Вся наша команда по кілька разів переглядала епізоди. А потім сперечалися: тут треба було світліше зробити, там голосніше, і все таке. Завжди буде така історія, що хочеш щось доробити.

- Вам вдалося попрацювати і з живими людьми. Я маю на увазі акторів. Цікаво було?

- Так, наших персонажів хтось повинен був озвучити. Це була командна гра. Всім колективом вирішували, хто підходить за тембром, характером, харизмою. Прикольний процес.

Мені, наприклад, дуже сподобалося, як звучить персонаж Килини. Її озвучувала Олена Кравець. Це пряме попадання у яблучко.

Мавку озвучила Наталка Денисенко. А Наталя Сумська втілила роль Знахарки. Цікаві люди і всі вони дуже професійно ставилися до цієї роботи.

- З цьогорічним «Оскаром» ми спізнилися. Наступного разу ми будемо подавати на премію нашу «Мавку»?

- Я колись в інтерв‘ю сказала, що «Мавка» не зможе ніколи отримати «Оскара». На мене багато хто тоді образився. Для тебе ексклюзивно скажу, чому такий песимізм.

В анімаційному продукті все вирішують технології. Премію не дають тільки за красиву картинку, за сильну і душевну історію. Її дають за таку роботу, де технологія виходить за межі розуміння. Точніше сказати, це така анімація, де неможливе стає можливим.

Якщо ми подивимося всіх номінантів і переможців, то у всіх технологія готового продукту -­ вищого рівня.

Я впевнена, щоб отримати колись «Оскар», необхідно буде зробити виняткову роботу, з усіх боків. З іншого боку, я впевнена, що ми ще не на повну розкрили свій потенціал, чомусь не навчилися. І ще доведеться багато вчитися. І це нормально.

- Над чим зараз працюєш? Які творчі плани?

- Поки відпочиваю від творчого марафону. Я маю на увазі «Мавку». А натхнення черпаю від нових серій серіалу «Пес Патрон». Робота цікава і приносить тільки задоволення від процесу. Попереду багато планів, але розкажу про це трохи пізніше.

Єгор ДОБРИДЕНЬ