Цінується та вишивка, яка передається із покоління в покоління
Майстриня Марія Похваліт говорить, що майже все життя займалася вишиванням. Сама вона з заходу України, а тому змогла легко перенести всю чарівність полонин та річок на сучасні вишиванки. Одяг від Похваліт можна побачити на багатьох криворіжцях, особливо в День вишиванки. В неї свій неповторний стиль, який подобається багатьом. Зараз майстриня веде гурток образотворчого мистецтва в дитячому садочку №76. Її маленькі вихованці найбільш уважні слухачі, які тільки роблять кроки у великий світ мистецтва.
Марія, пам’ятаєте, коли захопилися вишиванням?
- Ще коли навчалася у школі. Десь у класі п’ятому побачила гарну вишивку на рушнику на якійсь виставці і вирішила спробувати. Почала з того, що вишивала хрестиком картинки за зразком. Були такі друковані листи, по ним я і працювала.
Пам’ятаю першу свою роботу, її я зробила для мами. Це був вишитий зайчик. У старших класах почала робити більш серйозні роботи - вишивати ікони. Свою першу ікону я робила більше місяця. Непросто було. Для цього необхідно було спіймати особливий настрій, натхнення. Іноді була такою втомленою. Але як тільки сідала за вишивку - все як рукою знімало.
А потім почала дарувати друзям та родичам серветки з візерунками. Пам’ятаю таку собі ромашку, серветку для кави, її я подарувала кращій подрузі.
Свою любов до вишивки ви вирішили вдосконалити, і пішли далі вчитися на майстриню?
- Так, по закінченню школи я вступила у Косівський державний інститут декоративноприкладного мистецтва. (Косів - місто в ІваноФранківській області, - прим. ред.). На відділення «вишивка та моделювання одягу». У виші був досить сильний викладацький склад. Всі - професіонали з великої літери. Тому вони і змогли зацікавити нас, молодих студентів.
Всі заняття з техніки вишивання проходили на дуже високому рівні. Працювали навіть вночі, готувалися до практичних занять. Дуже хотілося бути кращою у цій справі.
Вчилися по методичній збірці з вишивання, яку власно розробив ректор інституту. Цікаво було й те, що ми досконально вивчали історію вишивання. Крім цього, розбирали роботи не тільки українських майстринь, а й представниць цього виду мистецтв інших країн.
Вже на старших курсах ми почали експериментувати. Брали картинки зі старими вишиванками і фантазували, перетворюючи одяг на більш сучасний. Це було дуже цікаво.
Напевно, дипломна робота була пов’язана з вишиванкою?
- Ви праві. Нашу головну вишиванку ми робили гуртом, своєю групою. А це вісім дівчат. І кожна з моїх одногрупниць вишивала свою частину сорочки. А потім ми з керівником дипломної роботи з’єднували всі окремі деталі в одну вишиванку.
Я особисто вишивала складний рукав в техніці «вишивка по кругу баранчиком». Там ще рукав був повністю зашитий. Ми таку техніку вивчали, а тому залишалося все це закріпити на практиці.
Вишиванка вийшла гарна і не схожа на жодну з тих, які ми бачили раніше. Ми були такі щасливі, коли презентували роботу.
Потім продовжували вдосконалювати техніку вишивання?
- Так, це стало моєю професією. Єдине, що я трохи змінила, так це стиль вишивання. Я сама родом з заходу України. Так ось, там всі вишиванки створюються більш колоритними, з використанням великої кількості кольорів.
А приїхавши до Кривого Рогу, я стала вишивати тільки в трьох кольорах. Чорний-білий, іноді червоний. Чи разом всі, чи в іншому поєднанні. Наприклад, біле на білому.
До того, як я пішла працювати до дитячого садочка, дванадцять років вела у центрі дитячої творчості «Дивосвіт» гурток рукоділля.
Вишиванки з дітьми не робили, але майстрували рушники з національними візерунками. Навіть зробили на базі центру музей-вернісаж з картин по вишивці.
В моїй квартирі є теж певні роботи, які я собі залишила як улюблені. Їх я робила, коли було натхнення. Правда, останню роботу, а це була скатертина, я вишила ще на початку війни. А потім все - вирішила зробити невелику перерву.
Коли мої рідні діти були малими, то я для них робила вишиванки. Є в мене і своя вишиванка, з яскравим візерунком. Я її одягаю на особливі свята, чи коли ходжу до церкви. На дні народження вишиванки давно не дарувала. Тільки робила на замовлення.
Крім того, що вишивання це дуже кропітке заняття, воно ще й затратне?
- З приводу кропіткої роботи, то тут все залежить від візерунка, його складності. А матеріал дійсно дорогий. Якщо хочеш, щоб в тебе вийшов гарний одяг, то економити не варто. Наприклад, розрахунок йде так, вишити один пучок муліне - це десь 100 грн. Далі все залежить від кількості візерунків. Якщо багато кольорів, то й робота вийде дорожче.
Завершення роботи та крій найскладніше у вишиванні. По деталям розшити не складно. А ось зшити і довести до гарного вигляду - це вже потребує певного вміння та терпіння.
Марія, напевно, у вас є ще задуми щодо створення вишиванок у майбутньому?
- Я вам розповім таку сімейну історію. Колись моя мати дістала зі старовинної скрині вишиванку. Вона мала досить кепський вигляд. Скільки я пам’ятаю себе, я завжди хотіла її відреставрувати. Ця вишиванка розділена по частинам і потребує капітального ремонту.
Крім цього, вишиванка майже на третину погризена мишами. Так ось, я колись зберусь з силами і приведу її до такого стану, що її можна буде одягти на вулицю.
Яка вишивка цінується найбільше?
- Загалом, у нас дуже цінується вишивка, яка передається з покоління до покоління. У мене є рушник старовинний, його ще моя прабабуся почала вишивати. Не закінчила, передала моїй бабусі, але та теж махнула рукою на цю безнадійну справу. Потім моя мама дошивала рушник, і теж закинула. А в результаті останній стібок зробила я. Тобто довела роботу до логічного кінця. Рушник в мене й досі вдома зберігається.
Мої сини вже дорослі і не вишивають. Була б дівчинка, я їй передала б свою майстерність. Хочу ще додати, що мені приємно, коли зараз люди не соромляться одягати вишиванки. І носять їх не тільки у великі свята. Це класно, коли бачиш на комусь вишиванку, на душі стає тепло і радісно.
Люди стали цінувати і поважати українські традиції, вони вже прив’язуються до них. Ми сильна нація, зі своєю культурою і традиціями. А вишиванка тільки підкреслює нашу доброзичливість, чуйність і віру.
Єгор Добридень