Декан Криворізького факультету Нацуніверситету «Одеська юридична академія» В. Залужний: «Реформа системи освіти не на часі»

В Україні планують реформувати систему вищої освіти. Зокрема, уряд планує скоротити кількість вишів через їх об’єднання. Вже розроблено відповідний законопроєкт. Необхідність реформи в Міносвіти пояснюють критичним зменшенням кількості студентів.

За словами заступника міністра освіти і науки України Михайла Винницького, у 2008 році в країні функціонувало близько 350 закладів вищої освіти (ЗВО). При цьому в середньому в кожному виші навчалося по 6700 здобувачів освіти. Нині кількість ЗВО зменшилась до 300, а середня кількість студентів у кожному з них ­ до 3400 осіб. На думку пана Винницького, це кризова ситуація, вийти з якої допоможе укрупнення вищих навчальних закладів (ВНЗ).

Посадовець пояснив, що об’єднання вишів буде проходити по всій країні. Й додав, що під час модернізації мережі вищої освіти слабкі ВНЗ приєднаються до більш потужних. За планами Міністерства, до кінця року ми матимемо щонайменше шість таких об’єднань у різних регіонах України.

У своєму блозі на сайті «osvita.ua» пан Винницький звернув увагу на проблему втрати галузевими ЗВО власної профільності, що, в свою чергу, негативно вплинуло на якість освіти.

- Нині більша частина галузевих ЗВО втратила свою профільність. Свого часу їх створювали для якісної підготовки вузькокваліфікованих фахівців, у їхніх стінах формувалися унікальні наукові школи. Але сьогодні такі виші… готують і економістів, і юристів, і управлінців, і навіть журналістів. Частка таких непрофільних напрямів підготовки іноді буває більшою, ніж частка, власне, галузевої підготовки. І далеко не завжди освітні програми за цими непрофільними спеціальностями якісні, ­ написав Михайло Винницький. ­ Якщо в нібито галузевому ЗВО частка освітніх програм, що не відповідає галузевому профілю, є значною, а в ньому навчаються близько 2,5­3 тисяч студентів, то такі заклади будуть об’єднані з потужнішими університетами.

Зі слів заступника міністра, галузеві заклади, приєднані до більших, міжгалузевих університетів, не розчиняться в них. Їхні галузеві ядра та наукові школи мають стати автономними інститутами або факультетами. А усі важливі напрями, підготовки спеціалістів, як і сформовані дослідницькі напрями після об’єднання мають зберегтися. Крім того, викладачі, які працюють у приєднаному інституті чи університеті, не втратять роботу. А студенти приєднаних ВНЗ продовжать навчання по тих же самих програмах та за тими самими умовами, які існували до злиття.

Разом з тим національні заклади вищої освіти висловлюють занепокоєність з приводу майбутнього реформування. Так, на думку декана Криворізького факультету Національного університету «Одеська юридична академія» Віталія Залужного, ці зміни не на часі. Ось що він говорить:

- Моє ставлення до цієї реформи є неоднозначним. Тим паче зараз, коли країна знаходиться в стані війни. Я вважаю, що ці зміни не на часі. До того ж, на мою думку, ця реформа повинна акцентувати увагу не на повсюдному об’єднанні вищих навчальних закладів, а на зовсім інших питаннях.

По-­перше, на мій погляд, ця реформа має охоплювати не всю мережу закладів вищої освіти, а лише сектор приватних вишів. Не секрет, що наразі в нашій країні функціонує немало тих ВНЗ, які випускають спеціалістів чудернацьких спеціальностей. Наприклад, менеджерів права. Дивлячись на таких спеціалістів я можу поставити їм лише одне питання: так ким же ви все­таки є ­ менеджерами чи юристами?

По­-друге, підхід до кожного вишу повинен бути індивідуальним. Який сенс об’єднувати вищі навчальні заклади, які знаходяться в одному місті і готують спеціалістів кардинально різних спеціальностей?

По-третє, на мою думку, ця реформа призведе до масових звільнень спеціалістів найвищого рівня. Для прикладу давайте візьмемо два ВНЗ, які готують спеціалістів спорідненого профілю. Наприклад, економістів. Якщо в кожному виші працюють близько 100 працівників, ви впевнені в тому, що новоствореній структурі буде потрібна така кількість людей? Я ­- ні.

До того ж, згідно з законом про ЗВО, навчальні заклади повинні мати можливість вирішувати такі важливі питання самостійно або принаймні брати участь у їх вирішенні. А що ми маємо зараз?

Чому досі не враховано думку Ради ректорів вищих навчальних закладів України? Чому досі не було громадських обговорень, які б мали проводитись на рівні кожного міста, де функціонують вищі навчальні заклади? Чому міністерство не враховує думку мешканців цих міст? Ці питання залишаються відкритими.

Владислав ВОЛОБОЄВ