Гарна зачіска прискорює одужання

Протягом останніх десяти років криворізький барбер Олександр Кузнєцов допомагає мужнім чоловікам слідкувати за власною зовнішністю. Останній рік він мандрує по численним лікарням та шпиталям, в яких проходять реабілітацію після важких поранень наші військові. І безпосередньо в палатах майстер ножиць робить суровим чоловікам зачіски чи оформлює бороди. Все ­ безкоштовно. Ця акція має свою офіційну назву: «Подаруй зачіску військовому».

Олександр впевнений, що така, на перший погляд, незначна подія в житті бійця, тільки прискорює його одужання. З чарівником зачісок я зустрівся в одній з кав'ярень нашого міста. Тема бесіди ­- благодійна діяльність нашого земляка.

­ Олександр Вікторович, коли ви поринули у благодійну діяльність?

- Коли почалась війна, я вирішив, що не буду стояти осторонь того, що відбувається в країні. Хотів чимось допомогти нашим військовослужбовцям. До нас, в барбершоп, приходили військові. І я, почав стригти їх за півціни. Це було за покликом душі. Було бажання зробити щось для хлопців. А це я роблю краще, ніж тримаю зброю в руках.

А потім дізнався, що поранили мого доброго знайомого. Пішов до лікарні його відвідати. Коли я зайшов до палати, то перше, що кинулося мені в очі, так це те, що всі пацієнти­військові були з відрощеними волоссями та великими бородами. Але недоглянутими. Побачене шокувало мене.

Мій настрій перехопила медична сестра і повідомила, що за станом свого здоров’я хлопці чисто фізично не мають можливості привести себе в порядок. А тим паче особисто відвідати перукарню.

Тоді я піднявся до кабінету завідуючого лікарні і повідомив йому про своє бажання підстригти всіх поранених бійців. І він, треба віддати йому належне, надав мені таку можливість.

Ця лікарня стала першим медичним закладом, в якому я розпочав так звану волонтерську діяльність. Загалом, за рік я відвідав щонайменше п’ять медичних установ. І всюди мені давали «зелене світло».

­ Як часто ви виїжджаєте до лікарень і стрижете поранених бійців?

- Щонайменше раз на тиждень. Попередньо я телефоную в кожну з медичних установ і дізнаюсь, чи можна мені приїхати та привести хлопців в порядок. Я маю на увазі естетичний аспект.

­ Скільки бійців ви встигаєте підстригти під час кожної поїздки до лікарні? Скільки часу витрачаєте на одного бійця?

- Якщо я виїжджаю до лікарні разом зі своєю помічницею, за раз ми встигаємо постригти до двадцяти військовослужбовців. Якщо ж я стрижу сам - від 10 до 15.

Якщо військовослужбовець має коротке волосся, процес стрижки може зайняти від 10 до 15 хвилин. З довгим волоссям складніше. Привести його до ладу можна, в середньому, за півгодини і більше. Приблизно 300 бійців вже скористалися моїми послугами.

­ На ваш погляд, чи може гарна зачіска чи акуратна форма бороди прискорити процес одужання бійців?

- Я вважаю, що так. Тут варто розуміти, що зміна зовнішності в кращий бік, через зміну зачіски чи форми бороди, може подарувати бійцям цілий спектр позитивних емоцій. Вчені давно вже довели, що під впливом позитивних емоцій люди одужують швидше.

Окрім того, послуги барбера пов’язані не тільки зі стрижкою та оформленням бороди. Це й ще спілкування. А воно дає додатковий ефект, особливо в реабілітаційний період, який проходить боєць.

­ Які зачіски подобаються нашим військовослужбовцям найбільше?

-­ Найпопулярніша зачіска серед наших бійців ­ «Козацька». Оселедець на голові -­ це відмінна риса людей, які жили на Запорізькій Січі та боронили незалежність рідного краю. Цією зачіскою сучасні військовослужбовці хочуть підкреслити власне національне коріння.

Також у тренді у наших військовослужбовців такі зачіски як «Цезар», «Кроп» та «Фейд».

Окрім того, українські захисники дуже полюбляють носити великі бороди. Вони кажуть, що це придає їм мужності. І роблять їх схожими на справжніх воїнів. Для них це, як талісман­-охоронець. Деякі з хлопців сміються та говорять, що коли закінчиться війна, то поголять бороду, а то жінка та діти не пустять на поріг.

­ Чи бувають у вас незручні моменти, коли стрижете бійців?

- Доволі часто доводиться стригти бійців, котрі при виконанні бойового завдання втратили свої кінцівки. Це морально важко сприймати.

Є й такі, котрі хочуть підстригтися, але через відносно свіжу рану не можуть навіть сидіти на ліжку. Приходиться стригти у лежачему положені. Що, повірте мені, не дуже зручно.

Складно стригти бійців, які мають, наприклад, поранення в голову. Тут все необхідно робити обережно, аби не зачепити рану.

­ Чи подобається бійцям кінцевий результат вашої роботи?

- Подобається, звісно, вони дуже радіють, коли бачать себе в дзеркалі. Було так, що після свого одужання хлопці приходили до барбершопу, де я працюю, з невеликими з подарунками.

Але найдорожчий сувенір ­- шеврони. Пам’ятаю, одного разу, прийшов військовослужбовець. І на моїх очах зірвав з рукава шеврон. Каже: «На, це тобі, на знак вдячності і пошани». Бували й такі, що приносили мені відра черешні чи свіжу рибу. Отримувати такі подарунки дуже і дуже приємно.

До нашої розмови приєднується Тетяна Гайфутдінова, помічниця мого співрозмовника. Разом з Олександром молода жінка виїжджає до лікарень і теж стриже поранених бійців. Каже, коли військовослужбовці бачать перед собою гарну дівчину з гострими ножицями, їх настрій значно покращується.

­ Тетяна, на які саме теми ви спілкуєтесь з пораненими бійцями, коли берете до рук ножиці?

- Переважно на військові. Бійці розповідають, за яких саме обставин вони отримали свої поранення, діляться історіями зі свого військового життя.

В той же час їм цікаво дізнатись про те, чим живе наше місто, почути історії з цивільного життя. І чи незаміжня я.

­ Які історії, почуті від військових, запам'яталися вам найбільше?

- Першою на думку спадає історія бійця, автомобіль якого нещодавно підірвався на міні. Транспортний засіб, в якому, окрім нього, знаходились ще декілька військовослужбовців, виїхав на заміновану ділянку дороги.

Одночасно на протилежному боці траси з’явився незнайомий чоловік, який почав жестами зупиняти автомобіль. Як з’ясувалося потім, він намагався нас попередити про те, що ця ділянка дороги замінована. Але не встиг.

Проїхав за інерцією кілька метрів вперед, автомобіль натрапив на міну. Дехто з побратимів мого співрозмовника загинув на місці, інші отримали важкі поранення. Співрозмовнику пощастило більше -­ він відбувся лише струсом мозку.

Ще один воїн розповів мені не менш зворушливу історію. Перебуваючи на передовій, він разом з бійцями потрапив під обстріл. Так ось, вороги не жаліли вогню, обстрілювали кожен сантиметр землі. І тут один з хлопців натрапив на міну. Тоді бійці, ризикуючи власним життям, стали відтягувати пораненого бійця до безпечного місця.

І це під ураганним вогнем, коли було одне бажання ­ сховатися і не висовуватися. Товариша вдалося врятувати, йому надали першу медичну допомогу, а потім відвезли до шпиталю.

Цей вчинок потребує тільки поваги. Звісно таких хлопців ми будемо безкоштовно стригти навіть тоді, коли скінчиться війна.

­ Чим ви плануєте зай­матись у найближчому майбутньому?

- Днями ми відвідали одну з криворізьких лікарень. І один з військовослужбовців розповів, що його побратими місяцями перебувають в польових умовах. І не вилазять з окопів по кілька годин.

У нас виникла ідея поїхати на передову, щоб підстригти всіх наших захисників. Туди плануємо поїхати разом з волонтерами, які повезуть військовослужбовцям продовольчі товари. Сподіваюся, наш небезпечний вояж вдасться здійснити. Адже Перемогу необхідно зустрічати тільки з гарною зачіскою.

Владислав ВОЛОБОЕВ