ДОЛЯ СИРІЙСЬКОГО ТАКСИСТА

Чорна «Шкода» була біля мого під’їзду через 3 хвилини. Я навіть не встиг одягнутися. Про те, що машина вже на місці, повідомив особисто таксист. Хоча я і ледь розібрав, що він мені говорив по телефону. Здогадався, промайнули деякі знайомі слова. Сказав, що вже спускаюсь, схопив валізу і відчинив двері. Потяг до столиці через годину, але я люблю приїжджати на вокзал раніше. Дуже подобається метушня на пероні. А також, люблю спостерігати за тим, як потяги прибувають до міста.

Віддаю перевагу пасажирському місцю біля водія, тому кидаю своє тіло на переднє сидіння. Вітаюся. У відповідь чую тираду, яка приправлена сильним акцентом: «Вас вітає найкраще таксі в Кривому Розі. Мене звуть Богдан». Я усміхаюся, на Богдана він точно не схожий. Водій помічає мою іронічну посмішку: «Ви не перший, хто так реагує на мене». Я тільки знизую плечима. Мене не здивуєш, адже серед друзів я маю лікаря-­палестинця і камерунця­-репетитора з двох іноземних мов.

-­ Якщо в салоні буде грати така музика, вас це не буде дратувати?

З магнітоли лунає лірична мелодія. Щось на зразок мелодій Ближнього Сходу.

-­ Якщо не голосно, то мені байдуже, -­ відповідаю я.

-­ Ось і добре, люблю лагідних клієнтів ­- жартує таксист. І продовжує. -­ Знаєте, за чим я найбільше сумую взимку? За виноградними садами, вони нагадують моє дитинство.

-­ І де ж пройшли ваші дитячі роки? ­- скоріше з ввічливості, ніж з допитливості запитую я.

Автомобіль неспішно рушає з місця і котиться по подвір’ю. Кілька хвилин стоїмо на перехресті, чекаємо зелене світло світлофора.

- Я родом з Сирії. Мої прадіди століттями працювали на виноградниках. Великих грошей на них не заробили, але родина ніколи не бідувала. Пам’ятаю, як я з друзями бігав поміж високих рядків, ми гралися в схованки. А коли підріс, вже допомагав батькам збирати врожай.

-­ На виноград, напевно, тепер дивитися не можете? -­ кидаю жартівливу репліку.

-­ Ні, чому ж, я його люблю й досі. Але в місті він не такий смачний. Коли я тільки потрапив у Кривий Ріг, став працювати на одного чоловіка. Так ось ми з ним свого часу об’їздили весь Крим, скуповували фрукти, у тому числі і виноград. Привозили товар на місцеві ринки і продавали оптом. От той виноград був насправді смачним.

­- А ви давно в Україні?

-­ Так, дуже давно. При Асаді (Башар Хафез аль­Асад ­- сирійський державний і політичний діяч, 16-­й президент Сирії, повноваження якого завершилися 8 грудня 2024 року -­ прим. авт.), жилося не дуже. Було неспокійно, якщо врахувати той факт, що мої брати, а в мене їх п’ятеро, брали участь у громадянські війні. Їх зібрання жорстоко придушували.

Так ось, під час одного з них мого старшого брата вбили. А іншого, середнього,посадили у в’язницю. Його, правда, відпустили через два роки. Але, він був не схожий сам на себе. Схуднув на двадцять кілограмів, до того ж у нього були відбиті нирки, він сильно хворів. Нам стали погрожувати, а ще пообіцяли відібрати ліцензію на оренду частки землі, на якій моя родина вирощувала виноград.

Батько сказав мені, щоб я поїхав з країни, він дуже хвилювався за мене. Спочатку була Туреччина, потім деякий час я знаходився в Європі. Працював переважно вантажником. У Туреччині це був порт. Важко дуже було. Там я собі спину надірвав. В Європі косив траву на приватних ділянках у багатіїв.

В Україні я майже вісім років. Як я тут опинився, це довга історія. І не дуже приємна. Але, я не жаліюся.

-­ Я так зрозумів, що Богдан - це не ваше справжнє ім’я?

-­ Моє справжнє ім’я Бузургмехр, його не просто так вимовляти, ­- співрозмовник сміється. -­ З перської воно означає «велика любов». А теперішнє ім’я мені дала теща. Одного разу вона мені доручила закривати консервацію. Поки пробувала вимовити моє ім’я, у банці з огірками зірвало кришку. Тоді вона махнула рукою і сказала, що тепер я буду Богданом.

-­ А ви ще встигли і одружитися тут?

-­ Аякже, ми, чоловіки зі Сходу, у Кривому Розі нарозхват. Ми люблячі, сімейні дуже, щедрі.

Ми під’їхали до вокзалу. Дуже хотілося дослухати історію до кінця. Потяг відходив через двадцять хвилин, а тому я вирішив ще трохи посидіти у теплій машині.

Мій співрозмовник відчув, що я не поспішаю і продовжив.

-­ Ну, як одружитися, живемо разом. В мене немає офіційних документів, вже третій рік бігаю по міграційних службах, роблю спроби довести, що я вже свій. У нас навіть народилася донька, така красива. Але, зареєструвати на себе я її не можу.

І це ще не всі неприємності. Дружина з початку війни поїхала з донькою до Польщі. І повертатися поки що не збирається. Я дуже скучив за ними. Добре, що теща мене не виганяє з дому.

Мені майже кожного дня телефонують родичі, просять, щоб я повертався до Сирії. З падінням режиму Асада в країні стало набагато безпечніше жити. Моя мрія ­ взяти дружину і доньку, та з ними поїхати в Сирію. Я сам з Ес-Сувайда, це місто на півдні країни, неподалік Йорданії. У нас красиві місця, гостинні люди, моїм жінкам сподобається. Але дружина навідріз відмовляється. Їй хтось сказав, що вони в Сирії не будуть мати жодних прав. І що найстрашніше, що я заберу у неї доньку.

- Напевно, це пов’язано з релігією?

­- Я сам з релігійної спільноти «друзи». Ми завжди дотримувалися сімейних традицій і до жінок у нас ставлення особливе, ніжне. І ніхто доньку не збирається забирати у дружини. Я її люблю.

А Україна мені дуже подобається ­ тут гарні люди. Тільки війна, скільки доль вона зламала. Двоюрідний брат дружини загинув на Харківщині, це велике горе. Я навіть кілька разів донатив на потреби ЗСУ. Скоріше б вона закінчилася, і всі повернулися додому. До речі, це машина загиблого родича дружини. Я взяв її в оренду.

­- Таксуєте для душі?

- І так , і ні. Я добрий столяр і тесляр. Але з моїми документами я навряд ­ чи влаштуюсь на якусь пристойну роботу. Єдине, до чого я так і не звикну, так це до вашого лівостороннього руху. У нас в Сирії воно навпаки. Вам щасливої дороги, і ось моя візитка.

-­ У вас все буде добре, -­ пробую підбадьорити Богдана.

­- Знаєте, у нас в Сирії говорять: «Терплячість ­- це дерево, яке має гірке коріння, але дуже солодкі плоди». Я розплачуюсь і вискакую з авто.

Біжу до потягу і обертаюся один раз. З вікна чорного автомобіля висовується рука і махає мені навздогін. Напевно, я йому сподобався, я люблю слухати цікаві історії. В кожній з них доля людини, яка не схожа на жодну іншу.

Як повернуся зі столиці, обов’язково викличу «екзотичного» таксиста знову, аби він відвіз мене додому. Хочеться зробити цьому чоловіку щось приємне. Почну з вимовляння його складного імені.

Ставлю валізу на полицю. Замовляю чай. Потяг рушає від перону, і чорна «Шкода» розчиняється у темряві.

Єгор Добридень

19.02.2025