МОВЧАННЯ ЯГНЯТ

Цю історію автору даної статті розповів співробітник Криворізького СІЗО, який сьогодні там уже не працює. У свій час він тісно спілкувався з тими, хто відбуває довічне покарання в нашому «бублику». Нагадаю, на 5-му поверсі СІЗО відбувають свій довічний термін найнебезпечніші злочинці країни. Про одного з них і розповів мій співрозмовник.

Улітку 2002 року до обласної міліції звернулися мешканці Дніпропетровщини ­- батьки Зої та Зінаїди Мініних (імена та прізвища фігурантів цієї страшної справи змінено з етичних міркувань -­ прим. авт.) із заявою про зникнення дівчат. У травні дві сест­ри поїхали до Бердянська, щоб у літній період працювати там офіціантками. У липні вони перестали виходити на зв’язок, і рідні забили на сполох. Багато років дівчата перебували в розшуку. І лише після того, як було затримано Миколу Квітеня, стало відомо, куди вони зникли.

Фільм жахів «Мовчання ягнят» по праву вважається класикою світового кінематографа, а роль доктора Ганнібала Лектера -­ жорстокого маніяка, який збочено позбавляв людей життя, ­- стала найкращою роллю Ентоні Гопкінса. Одним із найсильніших епізодів цього фільму, що надов­го врізаються в пам’ять глядача, можна назвати обід маніяка зі своєю жертвою за великим столом, під час якого доктор зняв із людини скальп, вийняв шматочок мозку, підсмажив його й поклав на тарілку ще живій на той момент жертві. Гадаєте, це вигадки сценаристів? На жаль, ні. Ще один любитель людських мізків, на жаль, не кіношний, живе в Україні. І саме він має безпосереднє відношення до зникнення в Бердянську сестер Мініних.

У сім’ї не без виродка

Киянин Микола Квітень, як і його кіношний прототип, теж був лікарем. Урологом. А ще він ­ внучатий племінник Миколи Бурденка, засновника радянської нейрохірургії, академіка, Героя Соціалістичної праці, генерал­полковника медичної служби, учасника російсько­японської, Першої світової, радянсько-­фінської та Другої світової війн. На його честь і був названий хлопчик, який у 1960 році навіть народився в один день зі своїм знаменитим дідом -­ 3 червня.

Батьки Колі теж були лікарями. Батько ­ рідний племінник Миколи Бурденка ­- пішов слідами свого знаменитого дядька і став військовим лікарем, зі служби вийшов на пенсію в званні полковника медичної служби. Мати працювала урологом у лікарні. Микола також закінчив медінститут.

Під час навчання Квітень одружився зі своєю однокурсницею, і на момент закінчення вишу в молодій родині вже підростав малюк. Але почалася перебудова, розпався Союз, нова країна почала становлення в непростих умовах.

На початку 1991 року 25-­річного Миколу Квітеня було затримано міліцією. Підозрюваний в особ­ливо тяжких злочинах, він став одним із останніх засуджених радянським судом, адже всього через тиждень після винесення вироку СРСР розпався, і Україна проголосила незалежність.

Із особової справи засудженого: «19.08.1991 р. Микола Квітень засуджений за ст.142 ч.2, 3; ст. 93 п. «А», «Є»; ст. 193 ч. 3; ст. 208; ст. 42 КК (1960 р.) УРСР. Вирок -­ розстріл. Указом ПВС СРСР смертну кару замінено на 15 років позбавлення волі…».

Під «розстрільну» статтю він потрапив за розбійні напади на підприємців, рекет, знущання з людей, убивства та організацію ОЗГ. І цим він займався, працюючи завідувачем урологічного відділення однієї зі столичних лікарень, тоді як його молода дружина перебувала в декретній відпустці.

Поки Микола відбував покарання, померли його батьки, а дружина разом із дитиною, прихопивши награбоване, виїхала на постійне проживання за кордон. Вийшов він із в’язниці за амністією через 10 років, тобто на 5 років раніше, ніж призначив суд. Чому так сталося, історія замовчує.

Санітар

Наприкінці 2001 року до одного з моргів Київської області влаштувався санітаром пристойний чоловік із вищою медичною освітою. Це був Микола Квітень. На посаду молодшого медичного працівника він пішов тому, що з такою «кримінальною» біографією його не взяли б за спеціальністю до жодної лікарні.

І потекли трудові будні родича великого Миколи Бурденка у забитому містечку.

Ще перебуваючи в колонії, Микола читав книги однієї із сект про методи керування людьми. В одній із них ішлося, що якщо знайти мертве тіло, схоже на об’єкт бажання, і в повню на кладовищі закопати мозок померлого в безіменній могилі, станеш володарем об’єкта жадання.

А Миколі якраз сподобалася молода медсестра Анна зі світлим волоссям і блакитними очима, яка не звертала жодної уваги на старіючого санітара з моргу. Він чекав на «потрібний» труп, щоб здійснити ритуал, після якого Анна нібито мала його покохати.

І ось перед Новим роком до моргу привезли майже копію його об’єкта бажання -­ дівчина загинула в ДТП. Її тіло розтинав Микола, бо патологоанатом того дня був п’яний. Він витяг мозок із тіла і закопав його на сусідньому кладовищі, що було за парканом лікарні.

Рівно через 40 днів після цього варварського ритуалу медсестра Анна загинула в ДТП, розбившись на мотоциклі. Згодом вона почала снитися Миколі, вимагаючи одружитися з нею. Поруч із нею завжди стояла якась стара жінка.

Пізніше у снах залишилася лише бабуся, яка одного разу наказала знайти її могилу, окропити людською кров’ю та закопати в ній людські мозок і печінку. За це вона пообіцяла щоночі «приводити» Анну.

Миколі варто було б звернутися до психіатра. Але він вирішив інакше.

Голоси

13 вересня 2002 року санітар пішов на кладовище, знайшов там якусь могилу і вирішив, що це місце поховання бабусі зі снів. Він приніс туди людські органи, викрадені з трупа після розтину. Навіть не звернув уваги, що на хресті було чоловіче ім’я.

Того дня він почав чітко чути голоси. Бабуся вже «розмовляла» з ним наяву. Вона вимагала свіжої крові й мозку та наказала вбивати.

Першою жертвою стала продавчиня придорожнього кафе Раїса Новак. Чоловік запросив її до лісу й там зарізав. Печінку та мозок забрав, тіло облив бензином і спалив.

Куди поділися сестри?

Наступні два вбивства Микола скоїв у Бердянську, познайомившись із сестрами Зіною та Зоєю Мініними. Увечері він прийшов до їхнього орендованого будинку з частуванням та алкоголем. Під час застілля він перерізав горло Зої. Зіна, якій він підсипав снодійне в «Мартіні», спала. Прокинувшись і побачивши кров та вбиту сестру, вона втратила свідомість і також була зарізана.

Будинок убивця підпалив, органи забрав. Мозок він приготував і з’їв. Після цього голоси не припинялися.

Кров немовляти

Навесні 2003 року «голос» зажадав крові немовляти. Жертвою стала 22-­річна вагітна Яна Зінкевич. Чоловік напав на неї в лісі, смертельно поранив і жорс­токо вбив ненароджену дитину. Тіло спалив.

У пасхальну ніч його затримали на кладовищі, де він здійснював ритуал із чашею, наповненою кров’ю. Під час затримання він смертельно поранив міліціонера.

За півтора року Микола Квітень убив 13 осіб. Слідство тривало шість років. У 2009 році його було засуджено до довічного позбавлення волі. У 2016 році його перевели до Кривого Рогу відбувати покарання.

Олена ЧернІчкіна

25.02.2026