Рік потому: пам’ятаємо, сумуємо
4 квітня - річниця трагедії, яка сколихнула всю Україну. Рівно рік тому росіяни випустили в бік Кривого Рогу «Іскандер», який забрав життя 20 людей, серед яких було дев’ятеро дітей.
Я добре пам’ятаю той страшний день. Це була п’ятниця - вперше після довгої зими теплий вечір. Вулиці були заповнені людьми, які насолоджувалися першим посправжньому весняним днем. Я теж не поїхала після роботи додому. Хотілося просто прогулятися. Ми зустрілися з подругою на «Ювілейній», купили каву й сіли поспілкуватися на лавочці.
Втратила ногу через обстріл: 5-річна Марійка вчиться ходити на протезі
Попри пережите поранення та складну реабілітацію, п’ятирічна Марійка з Дніпропетровщини робить перші впевнені кроки до нового життя. Дівчинка, яка втратила ногу внаслідок російського ракетного удару, вже опановує протез і проходить відновлення.
Ще у чотирирічному віці лікарі діагностували у Марійки розлад аутистичного спектра. До поранення дитина регулярно займалася з фізичним терапевтом, і фахівці відзначали позитивні зміни у її розвитку. У листопаді 2025 року під час російського обстрілу дівчинка разом із бабусею опинилася в зоні ракетного удару. Унаслідок отриманих травм Марійка втратила нижню кінцівку.
Детальніше: Втратила ногу через обстріл: 5-річна Марійка вчиться ходити на протезі
СТАЛЕВИЙ «ДІД»: ШЛЯХ ВІД ПОЛОНУ ДО ВОЛІ
З Валентином Пономарьовим ми познайомилися в Кривому Розі, коли знаходилися на реабілітації. Його історія це розповідь про силу духу, яка не підкоряється ані віку, ані випробуванням війни. У 62 роки він добровільно став до строю, пройшов запеклі бої, пережив полон і катування, але не зламався. Його шлях це свідчення того, що справжня мужність вимірюється не роками, а вірністю своїй країні та побратимам.
Для Валентина Пономарьова, штаб-сержанта 111-ї бригади територіальної оборони, старість мала стати часом тихого спокою, заслуженого десятиліттями важкої праці. У його рідному Сватовому, місті на Луганщині, життя обіцяло бути мирним: господарювання вдома, риболовля, виховання онуків. Проте доля, не питаючи дозволу, вписала його ім’я в літопис великої війни під позивним, який він носив не просто як ознаку віку, а як знак найвищої військової гідності - «Дід». Його історія це не просто хроніка боїв, а дорослий, посвоєму сумний доказ того, що справжня мужність не має терміну придатності.
Від «шахедного» удару постраждала дев’ятиповерхівка
У п’ятницю, 6 березня, у дев’ятиповерховий будинок, що знаходиться на 97-му кварталі, прилетів дрон. Він буквально «зрізав» кут будинку: якби в той момент у квартирі на 9-му поверсі хтось був, він не мав би жодного шансу вижити. На щастя, квартира була порожня, тому жертв удалося уникнути.
Наші кореспонденти поспілкувалися з жінкою, яка мешкає в квартирі на 8-му поверсі, поруч з епіцентром вибуху. Вона розповіла, що в ту ніч вдома її також не було.
Детальніше: Від «шахедного» удару постраждала дев’ятиповерхівка
КРИВОРІЗЬКИЙ ХАРАКТЕР
Історія родини Андрія та Олени бере свій початок не з тривожних сирен лютого 2022 року, а на вісім років раніше, коли звичний ритм життя в квітучому Донецьку був розірваний появою російських найманців. Для успішного підприємця, який на той час мав власну фірму з ремонтів та будівництва, і його дружини, дитячого лікаря-ортопеда, вибір був очевидним з першої хвилини.
Маючи чітку проукраїнську позицію, вони не могли і не хотіли миритися з окупацією рідного міста. Донбас і Крим Андрій та Олена завжди вважали невід’ємною частиною України, а ті хаос і насилля, що принесла з собою російська влада, викликали лише огиду та бажання захистити дітей.
Виїзд із Донецька в грудні 2014 року став для них справжнім випробуванням на міцність. Андрій уже тоді був у полі зору так званого «міністерства державної безпеки днр» через свою активну громадянську позицію. Його збиралися заарештувати, і єдиним шансом на порятунок стала наявність двох малолітніх дітей та важкий компроміс - за можливість вивезти сім’ю на підконтрольну територію довелося віддати свій автомобіль «Тойота Лендкрузер» як хабар місцевому чиновнику. Це була ціна свободи, яку Андрій сплатив без вагань, розуміючи, що жодне залізо не варте того майбутнього, яке він хотів дати своїм синам у вільній країні.