Гордість Криворіжжя

Одна з найяскравіших перлин Криворіжжя ­- поетеса, письменниця та народний майстер України Лідія Челнокова. Своїми творами наша землячка радує не лише дорослого, а й юного читача. Крім віршів, вона пише дитячі казки. Свої твори Лідія Миколаївна завжди наповнює добром і любов'ю: до України, Кривого Рогу, природи та людей.

Вона народилася 2 квітня 1939 року у Києві. Звідти сім’я майбутньої письменниці переїхала на Хмельниччину, в село Стрихівці, а коли дівчинці виповнилось сім років -­ до селища Гриців. Саме там Лідія написала свої перші вірші та оповідання.

На написання першого вірша, який, до речі, отримав назву «Весна у лісі», майбутню поетесу надихнула краса весняного лісу, в якому знаходилась її школа.

- Першою людиною, якій я прочитала свій вірш, була моя мама. Їй дуже сподобалися його зміст та мелодичність. Потім я наважилась прочитати його своїй вчительці та однокласникам. На моє здивування, вірш їм теж дуже сподобався. Саме ці люди стали першими поціновувачами моєї творчості, ­ згадує письменниця.

У 1953 році сім’я Лідії Миколаївни переїхала до Кривого Рогу. Вона закінчила красинську середню школу, почала писати статті для газети «Зоря». Вступила до Криворізького гірничо­економічного технікуму, де навчалася за спеціальністю економіст­планувальник. По закінченню навчання почала працювати на гірничо­добувних підприємствах міста. Найбільше ­- 24 роки -­ жінка пропрацювала у будівельно-­монтажному управлінні ЦГЗК, де очолювала відділ кадрів. Також працювала в плановому відділі ЦГЗК та на збагачувальній фабриці. У той період часу Лідія Челнокова писала статті та вірші, присвячені підприємству та його працівникам, деякі з них були надруковані в «Червоному гірнику».

Коли письменниця пішла на пенсію, то почала видавати свої книжки. На теперішній час їх шість: «Щиросердя» (1999 р.), «Звёзды надо мною» (1999 г.), «Переможе краса і любов (2002 р.), «Ящірка Зі» (2002 р.), «Первоцвіт» (2002 р.), «Краєзнавці з комп'ютерним козенятком» (2021 р.). Ще дві дитячі книжки ­ збірка казок «Діти, квіти та звірята», «Проміні сонечка на рушниках» вже готові до видання. Зараз письменниця працює над книжкою оповідань для дорослих.

Секрет гарної казки, на думку Лідії Миколаївни, дуже простий -­ письменник має поставити себе на місце маленького читача, зрозуміти його інтереси та переживання. Крім того, казка має нести дитині любов та доброту. І не повинна навантажувати її проблемами та переживаннями.

- Ми живемо в дуже складний час. В країні війна. Навіть, дорослим важко, а дітям тим паче. Я пам'ятаю, як після Другої світової війни, вчителя задавали нам вчити вірші про війну. Пам’ятаю, як одного разу нам потрібно було вивчити вірш «Сирітка» поета Павла Тичини. Там були такі рядки: «А на шворці брат звисає, брат Івасик дорогий. Вітер його повертає то в один бік, то в другий». Цей вірш справив на мене дуже сильне враження. Настільки сильне, що я, вперше його прочитавши, почала плакати. Переживши ці емоції в дитинстві, я прийшла до висновку, що дитяча творчість не має акцентувати увагу на жахах війни. Напроти ­- поезія та казки мають транслювати їм лише позитивні емоції.

Здебільшого Лідія Миколаївна пише у жанрі патріотичної та історичної лірики. Оцінюючи її творчість, деякі вітчизняні літератори звертають увагу на те, що інколи в її творах лірика переплітається з виробничою тематикою. А це ­ рідкість для сучасних авторів.

До речі, письменництво -­ це не єдиний талант нашої землячки. Лідія Миколаївна власноруч малює ілюстрації до своїх творів, вишиває картини, рушники.

Кривий Ріг займає особливе місце у її творчості. В своїх віршах та оповіданнях письменниця вчить земляків любити рідне місто та країну.

- Я люблю Кривий Ріг за його енергійно пульсуючий ритм життя, за високий рівень промислового та культурного розвитку, за те, що з кожним роком наше місто стає кращім та більш доглянутим. Я щаслива, що Кривий Ріг ­ це моє місто, ­ каже Лідія Челнокова. ­ Якось мені пощастило піднятися разом з монтажниками на велику висоту, й я окинула поглядом місто. Саме тоді я зрозуміла, наскільки воно красиве. Завдяки цій події я написала вірш «Кривий Ріг», який потім перетворився на пісню. До речі, сьогодні ця пісня є частиною репертуару народного хору Північного ГЗК. Ось цей вірш:

 Степ колоссям бринить,

Посилає в блакить

Аж до сонця величну кантату.

Вітер вільно летить

І окрилює мить,

Коли ноті найвищій звучати.

 

Степу світле чоло

Береже джерело,

Де легенда світання стрічає.

До чола припада

Пишна квітка руда ­-

Степ вікном Криворіжжя вінчає.

 

А вночі Кривий Ріг

Над стрічками доріг

Пломеніє зорястим намистом.

В мозолястій руці

Намистини оці

Простягає натруджене місто.

 

Молить: «Степе, бери

Щиросердні дари!

Хай краса твоя ними зоріє.

Бо дитя є твоє,

Віддаю все, що є,

І несу до зірок твої мрії».

Владислав ВОЛОБОЄВ