Становлення Васякіна і при чому тут Еберлінг

Відомий криворізький скульптор Олександр Васякін любив життя. В своїх роботах він передавав різні емоції, характери та внутрішні переживання. Художник був людиною, яка відчувавала місто не вулицями, а дотиком. Нещодавно відзначили сторічний ювілей з дня народження Олександра Васякіна. А ще нам вдалося поспілкуватися із завідувачкою музеєм­квартирою Г. Синиці Анастасією Ярошевич. Мистецтвознавець згадала кілька цікавих моментів з життя скульптора.

­ Анастасіє, вам пощастило знати особисто Олександра Васякіна. Яка це була людина?

-­ Я Олександра Васильовича бачила в дитинстві, і для мене він був недосяжною глибою в мистецтві. І завжди у мене був якийсь острах спілкування з цією людиною, мабуть, через її велич.

­ У Олександра Васякіна жага до малювання виявилася ще в дитинстві?

-­ Батько Олександра був теслярем. Маленькому хлопчику завжди подобалося спостерігати за його роботою. Батько помітив зацікавленість хлопця, і одного разу він дав сину свої аркуші. На них він робив креслення до майбутніх дерев’яних виробів. Саме тоді хлопчик вперше взяв у руки олівець. Його мати весь час шила на замовлення. Так і виживали в ті буремні часи ­- завдяки професійним навичкам батьків.

Хлопчик ходив до школи, виявляв інтерес до гуманітарних дисциплін. А потім юний Васякін опинився в Палаці творчості. Його першим вчителем малювання став Альфред Рудольфович Еберлінг. Ось той момент, коли треба зупинитися на цій особистості. І тоді стане зрозумілим, чому майбутній скульптор все життя згадував з повагою цього чоловіка. Навіть коли Олександру Васякіну було вісімдесят років, він, згадуючи цю людину, називав вчителя з повагою за ім’ям і по-батькові.

­ Розкажіть більш докладніше про Альфреда Еберлінга?

-­ Такі люди, як Альфред Еберлінг, -­ виняткові. Він був не тільки видатним художником, а й ще надзвичайною людиною. Він працював звичайним викладачем, причому безкоштовно, в Палаці творчості ­ на той час це було великою рідкістю. Альфред Рудольфович мав польське походження, багато подорожував по Європі. Тримав у Рейні власну художню майстерню.

Коли Еберлінг почав викладати в місті на Неві, то всі на нього дивилися як на людину, що прилетіла з Марсу. Він був дуже освіченим, знав 4 іноземні мови. При цьому мав гарні манери, завжди модно одягався.

У місті на Неві художник теж мав власну студію, в якій проводив майстер­класи та навчання для дітей. І теж безкоштовно. Еберлінг був ідейною людиною, яка хотіла підняти культуру живопису на значно новий рівень.

­ Відомо, що Еберлінг не відмовлявся від портретних робіт із зображенням вождів світового пролетаріату.

­- Так, від цього Еберлінг не відмовлявся. На ці замовлення він існував, на щось потрібно ж було купувати продукти та речі. Що ж до ідеології, то достеменно відомо, що художник так і не прийняв радянську владу. Так, він пристосовувався, але жив своїм життям, в глибині душі ненавидячи комуністичний стрій. Немає жодної картини Еберлінга з пейзажами міста на Неві. Та людей, які ходили по його вулицях. Його це не надихало. Він говорив, що відмовився від фотографій справжнього життя. Більше працював у студії.

­ Багато хто вважав, що Еберлінг був законодавцем моди з фотографування.

­- Коли Еберлінг працював у Стамбулі над розписом однієї з православних церков, то він купив собі фотокамеру. Тоді вперше з’явилися такі невеличкі портативні камери, які дозволяли робити великі знімки.

Він дуже багато знімав, особливо, як зараз це називається, у стилі стріт-­фото. А тоді це було дивно. Фахівці з історії фотознімків вважають, що Еберлінг був найкращим фотографом 19­-го століття. Ось такий був Еберлінг, і коли ти попадаєш до такої різнопланової людини, то це значно впливає на твоє майбутнє.

­ Це сталося і з юним Васякіним?

- Майстер почав вчити хлопця азам художньої майстерності. Для цього він запросив юне обдарування до себе в майстерню, де працювали тільки аспіранти академії мистецтв. Васякін, як губка, вбирав в себе всі настанови майстра. І це давало свої плоди. Еберлінг побачив у хлопцеві великий талант. А тому був до нього більш вимогливим.

Мені здається, що саме тоді у хлопчика з‘явився острах перед цією людиною. Вочевидь, учень тоді вперше замислився, що він ніколи не досягне такого високого рівня. Ймовірно, це і стало поворотним моментом в його житті. Юний художник несподівано переключився на… скульптуру.

­ Повернемося до Еберлінга. Як склалося його подальше життя?

-­ З Еберлінгом під час Другої світової війни сталася неприємна історія. Він домовився з «потрібними» людьми про те, що його з дружиною вивезуть з блокадного міста на Неві. Вони навіть здали всі продовольчі картки.

«Потрібні» люди взяли всі художні роботи Еберлінга, ніби на збереження, і… зникли. Повністю. Еберлінги тоді ледь не померли з голоду. Але і після цього художник не змінив свого ставлення до людей. Поки він жив, майстер продовжував викладати студентам. Як і раніше, робив це безкоштовно.

­ Олександр Васякін теж пережив блокаду міста. І навіть встиг повоювати... Але все це жодним чином не вплинуло на його рішення продовжити займатися улюбленою справою.

­- Коли Олександр Васякін демобілізувався з армії у 1948 році, він одразу склав іспити до художнього училища імені Серова, на факультет живопису. На ньому колись навчався і його учитель ­ Альфред Еберлінг.

Пізніше Васякін зрозумів, що він втрачає багато часу. Порахував, у тридцять він закінчить училище, потім ще п’ять років навчання в академії. І часу для становлення як художника у нього не залишиться зовсім.

Відразу відпала думка про навчання в Академії. Але училище Васякін закінчив.

­ Цікаво, як Олександр Васякін опинився в Україні?

­- Їх курс в училищі вів Володимир Сичов, він був з України, з Полтавщини. Викладач паралельно робив макети для фарфорових статуеток, які вироблялися в великій кількості в радянському союзі. Люди поважного віку пам’ятають, наприклад, балерин чи козака з козачкою. І цим мистець був відомий у визначних колах.

Так ось, Сичов порадив Васякіну поїхати шукати щастя в Україні. Переконував студента у тому, що в місті на Неві працює більше сотні професійних скульпторів. І всі вони закінчили, на відміну від Васякіна, Академію мистецтв. І в нього не буде жодних шансів на самоствердження. Крім того, у всіх є власні майстерні. А зняти майстерню молодому скульптору без імені в ті часи було неможливо.

Васякін поїхав до Дніпропетровська. Але і там було більше трьох десятків професійних скульпторів. Бути у когось помічником, на підхваті, не захотів. Опинився у Кривому Розі, і тут йому пощастило. Виявилося, що він на той час був єдиним скульптором з дипломом на все індустріальне місто.

­ І Васякін почав творити?

­- Олександр Васильович намагався свої роботи виконувати так, щоб було все гармонійно, вибудовано, пізнавано. Цьому його вчив учитель. Коли з часом дивишься на великі проєкти, багатофігурні експозиції Васякіна ­- це дійсно класно!

Я передивилася всі пам’ятники у місті, і скажу вам як мистецтвознавець, Васякін ­ неперевершений! Він відмінно знав анатомію, відчував, як треба передати позу та настрій людини. Його знань, які він отри­мав у художньому училищі, не вистачило б. Все у нього від природи, це -­ великий талант.

­ Олександр Васякін, будучи визнаним скульптором, і у поважному віці продовжував брати участь у численних конкурсах. Це так?

­ Скульптор брав участь в конкурсах, будучи заслуженим художником України. Васякін не дуже переймався тим, що може у в шістдесятирічному віці програти конкурс молодому скульптору. Він був впевнений у своїх силах, а тому завжди перемагав. Його майстерність була визнана на національному та світовому рівнях.

­ Про скульптора Васякіна в місті майже всі знають. А якою він був людиною у побуті?

-­ Олександр Васякін був дуже педантичною людиною, любив, щоб усюди і завжди у всьому був порядок. Його жінка була людиною культури. Вона підтримувала чоловіка у всьому. Це була щаслива подружня пара. Навіть після її смерті Олександр Васякін зберігав все в квартирі у незмінному стані.

Я впевнена, якби не зустріч з Еберлінгом, у Васякіна все б склалося інакше. Але криворізький скульптор ніколи ні про що не шкодував.

Єгор Добридень

03.12.2025