НЕВТОМНІ РУКИ

Живемо ми в невеличкому селищі, яке в народі називають Верабово, а справді - Червоний Гірник. Є тут і старожили, є і ті, які приїхали недавно і залишилися тут жити. І не просто живуть, але і нагадують про себе своїми справами.

Про одну із таких жительок хочеться розповісти. Адже зараз, коли нелегке життя, ллється кров, йде боротьба за краще, хочеться, щоб в наші серця влилися і приємні теплі вогники, які хоча б на мить дали забути про те погане, недобре, зле.

А звати цю жіночку Віра Іванівна Деркач. Живе вона в нас порівняно недавно. Приїхала в наше селище, стала працювати в магазині, продавати продукти харчування, які необхідні людям кожного дня. Так жила, вживалася, придивлялася, прислухалася до всього оточуючого. А потім тихенько почала відкриватися, ніби книга, сторінка за сторінкою.

Перше, що ми побачили - це квіти, кімнатні квіти, яких так багато в магазині. Вони зеленіють і квітнуть різними кольорами за будь-якої погоди: і в літню спеку, і в зимову холоднечу. Це своєрідний оазис, який радує око, коли переступаєш поріг магазину.

Але це було тільки початком натхнення цієї жіночки. Згодом ми побачили, що в неї дар від природи в’язати гарні речі: це і сукні на різні смаки, і кольорові свет­ри, спідниці, жакети, блузи. Якщо можна сказати так, то це веселі вироби ручної, інколи машинної роботи. Вона вдягає себе в першу чергу, своїх рідних, друзів і просто знайомих. Це шедеври в’язання! В них закладена жіночність, доб­рота, творчість. І на цьому її майстерність не закінчується.

Відвідуючи магазин, не можна не помітити інших наслідків рукоділля. Віра Іванівна ще і гарно вишиває. Стоячи за прилавком, відкриває нашим очам свої чудо-блузки-вишиванки. Згодом ці вишиванки «перейшли» на стіни магазину, створивши цілу галерею картин-вишиванок. На них ми бачимо різні куточки природи, тварин, квіти, портрети і ще багато чого. Видно, що в них вкладена любов, щедра душа. Заходиш до магазину кожного ранку і твої очі мимоволі шукають: «А що сьогодні новенького ми побачимо?»

Як і годиться, для хорошої господині треба мати і охайне подвір’я. Біля магазину милується величезний квітник. З ранньої весни і до пізньої осені квітнуть на ньому різнобарвні квіти.

Та, здається, і це ще не всі таланти Віри Іванівни. Як писав поет: «Руки невтомні, руки робочі втоми не знають з ранку до ночі». Вони в’яжуть, шиють, вишивають, вирощують квіти… А ще і плетуть. Плетуть кошики на різні смаки: і для дорослих, і для малечі, і для фруктів, і для овочів, для чого душа забажає.

Так нехай же побільше зустрічається таких людей в нашому житті, які приносили б нам більше позитивних емоцій, радості, натхнення. Адже поряд з усим цим Віра Іванівна - гарна жінка, добра господиня, чарівна дружина, мила мама і щаслива бабуся.