Пристрої для незрячих та робот-офіціант

9-3На базі Криворізького педагогічного університету вже шість років функціонує школа робототехніки. На практичних заняттях діти віком від п‘яти років конструюють роботів. А ще навчають їх виконувати певні побутові завдання, такі, як приготування та розвезення їжі, прибирання житлового приміщення та прилеглої території тощо. Роблять тут і більш серйозні речі, які навіть не під силу дорослим винахідникам.

У зв’язку з початком повномасштабної війни діяльність школи робототехніки була тимчасово призупинена. Ситуація у кращий бік змінилась лише в липні цього року, коли було вирішено відкрити літній табір робототехніки.

Я спілкуюсь з керівником школи робототехніки Наталею Хараджян. Ми говоримо про те, яких роботів подобається збирати дітям, як складно це робити, і наскільки юні конструктори талановиті.

­ Наталю Анатоліївно, чим займаються діти в літньому таборі робототехніки?

9-4- На початку кожного заняття дитина отримує завдання зібрати робота за певною схемою та запрограмувати його. Потім, коли прилад вже сконструйований та запрограмований, діти перевіряють його на справність та відповідність поставленим задачам.

Після чого ми разом з дітьми виходимо на вулицю і малюємо картину 3D-­ручкою. Це сучасний гаджет, який розплавлює пластик і дозволяє створювати певні пластикові деталі на площині чи прямо у просторі. Наприклад, за допомогою 3D-­ручки можна створити фізичне тіло робота.

­ Скільки часу потрібно для того, щоб створити найпростішого робота?

- Приблизно півтори години. Але це все індивідуально. Одна дитина має математичний склад розуму, інша ­- гуманітарний. Хтось вирішує складні завдання швидше. Але головне -­ кінцевий результат. Поспіх тут ні до чого.

Зазвичай на заняттях з робототехніки діти працюють в парах. Це зроблено для того, щоб вони вчилися розподіляти між собою ролі в команді.

Буває, складаються такі команди, в яких одна дитина хоче конструювати, але не хоче програмувати. І навпаки. Ось такі тандеми здебільшого показують дуже добрі результати.

­ Як конкретно роз­поділені ролі в команді?

9-2- Людина, з якої все починається ­- це винахідник. Вони подають ідеї та формулюють її бачення. Вони вирішують, яким повинен бути той чи інший робот, які саме функції він має виконувати.

Після винахідника за справу береться конструктор. Його задача ­- надати ідеї фізичне тіло. Але просто створити фізичне тіло робота недостатньо. Для того, щоб він працював так, як потрібно, його необхідно правильно запрограмувати.

Наприклад, якщо ми створили робота­пожежника, він не повинен йти туди, де температура середовища дорівнює або перевищує 100°C.

Тому що при цій температурі він просто згорить. Програміст повинен це врахувати. Є ще той, хто тестує готовий екземпляр.

­ Яких роботів ваші вихованці люблять збирати найбільше?

- Колісних роботів, а також роботизовані пристрої у вигляді комах та пістолетів. Але обов'язкова умова при цьому ­ експонати повинні рухатися. Деякі діти на питання, якого робота вони хотіли б створити, відповідають: такого, який би виконував всі мої домашні завдання.

Але насправді це не має ніякого сенсу. Тому що для того, щоб він виконував таку роботу, дитина повинна самотужки навчити його це робити. Замкнуте коло, адже дитині для цього необхідно вчитися.

­Як від­бувається програмування роботів?

- Ми використовуємо конструктор однієї відомої компанії. Вона надає відкрите програмне забезпечення, яке з одного боку є безкоштовним, а з іншого ­ підходить під різні операційні системи. Воно дуже просте для розуміння і при великому бажанні дитина може без проблем розібратися в ньому самостійно.

­ Яких незвичайних роботів ваші вихованці збирали під час занять з робототехніки?

9-1- Із незвичайного можна згадати пристрій для незрячих людей. Зовні він виглядає, як звичайний обруч для голови. В середині ми розмістили ультразвуковий датчик та вібродатчик. З першого отвору УЗК­датчика вилітала ультразвукова хвиля. Зіштовхуючись з перешкодою, вона відбивалась від її поверхні і поверталась у другий отвір.

Під час цього процесу відбувався розрахунок відстані між пристроєм та перешкодою. І чим ближче така людина підходила до перешкоди, тим сильніше вібрував цей прилад.

Іншого разу ми з учнями розробили пристрій для підвищення безпеки пішоходів. Ми взяли звичайний шкільний рюкзак і приєднали до нього екран розміром 10х10 см.

І ось, що цікаво: коли власник цього рюкзаку рухався, чоловічок, що був зображений на екрані, також не стояв на місці.

А коли пішохід зупинявся, цифрова людина завмирала. Рух чоловічка на екрані був продиктований спеціальним датчиком, котрий реагував на рух носія рюкзака.

В темний час доби при недостатньому освітленні на вулиці цей пристрій робив пішохода більш помітним.      

Був у нас і робот­офіціант, в його обов’язки входило розвезення їжі. Ми саджали за стіл чотирьох дітей і запускали робота. Він, рухаючись по колу, зупинявся біля умовного відвідувача і ставив напроти нього страву, яку той замовляв.

­ Не можна не відзначити і роль роботоконструкцій, які використовуються зараз на передовій.

- Яскравий приклад ­ це дрони. На фізичне тіло БПЛА можна поставити відеокамеру, що вкупі з дистанційним керуванням дасть змогу військовослужбовцям виконувати бойові завдання на відстані.

Крім того, на цей прилад можна поставити штучний інтелект і датчики, за допомогою яких дрон зможе орієнтуватися в просторі.

Ще є роботи­сапери. Зовні вони нагадують іграшку на дистанційному керуванні. Спеціаліст через камери робить всебічний огляд території. А за допомогою руки­маніпулятора підіймає і відвозить вибухонебезпечний предмет на безпечну відстань.

Владислав ВОЛОБОЕВ