На Криворіжжі був свій «Бабин Яр»
Мені довелося побувати в селі Новолатівка Криворізького району, де я познайомилася з вчителем та краєзнавцем Віктором Барлітом. З великою душею він розповів цікаву та дивовижну історію рідного краю, зокрема, поселення єврейської колонії. А також страшну історію знищення єврейських родин нацистами 1942 року.
Єврейська колонія біля Кривого Рогу
Перше поселення єврейської колонії датується 1808 роком, коли вона почала родинами осідати на Криворіжжі та будувати нове життя. Великий степовий простір, теплий клімат, річка Інгулець сприяли розвитку землеробства, виноградарства, скотарства. Основними заняттями єврейського населення були торгівля і ремесло, рибальство, завдяки цьому громада була однією з найзаможніших. На той час єврейська колонія мала свої органи влади, управу, синагогу, школу.
І тепер в селі Новолатівка залишилися старі єврейські будинки, будівлі, приміщення старої управи, колишня базарна площа. Все це історичні відомості про колишнє поселення євреїв. Історія єврейського побуту різноманітна та цікава і життя їх було спокійним до трагічних років Другої світової війни, коли Криворіжжя було окуповане фашистами.
У книзі Віктора Барліта «Рідний край: від минулого до сьогодення» є стаття-спогад Світлани Пастушок «Братська могила села Інгулець (єврейський пам’ятник)», де описані ці трагічні події. Ось що вона написала.
Братська могила села Інгулець*
«11 червня 1942 року стало останнім днем існування землеробської колонії Інгулець. Це був день загибелі усіх євреїв колонії. На південній околиці села текучі води утворили глибокий яр, яким дощові потоки направлялися до річки. Саме цей яр і став для євреїв «Бабиним Яром» на Широківщині».
За два місяці до цієї страшної трагедії інгулецьких євреїв почали нещадно й методично тероризувати і принижувати. За свідченням жителів села, євреї були виселені в Забалку, де для них влаштували щось на зразок гетто...
20 травня 1942 року 300 чоловік молоді фашисти розмістили в концтаборі села Новоселівка та використовували їх на будівництві шосе Кривий Ріг Дніпропетровськ. Будинки в усіх євреїв були помічені шестикутними зірками…
Геноцид стосовно євреїв досяг апогею в 1942 році. Однієї з перших жертв в Інгульці стала фельдшерка Фіра Марківна Фінварб. Коли окупанти наказали їй отруїти воду в колодязях, аби менше було мороки із розстрілом, вона відмовилась і поплатилась за це життям. ЇЇ труп за наказом німців довго «тягали» по колонії собаки.
Жахливі свідчення про ці події дав довгожитель села Інгулець, ветеран ВОВ І. Герман. У 1941 році йому виповнилось 16 років, тому мобілізації не підлягав. Він розповів, що захопивши Дніпропетровськ, фашисти рушили на смт Широке. Оскільки Інгулець був осторонь дороги, то це село вони минули, а вже після захоплення Широкого прийшли й сюди...
Життя євреїв погіршилося. Загарбники поводились із ними, як зі своєю здобиччю. Вони могли наскочити на будь-яку хату євреїв і робити там, що їм заманеться. Ось деякі уривки з розповіді ветерана: «Одному єврею, Ястерзону Мойші, доручили збирати людей на розстріл, з умовою, що його помилують. Коли він зібрав людей, йому наказали привести на розстріл рідного батька. І він привів, а потім упав на коліна і почав благати помилувати його, але його теж розстріляли».
Наступні дані повідомив Марк Горловський, правнук жителя колонії:
«В червні 1942 року почалися масові розстріли. По колонії роз’їжджали три мотоциклісти і кричали: «У нас євреям смерть!» Перший розстріл відбувся в селі Латівка, де одночасно, за присутності рідних та сусідів, було вбито 48 чоловік - комуністів єврейської національності. Могилу вони викопали собі самі. Другий - на Інгульці. Вісім чоловік. Одного з них - старого Рєженця, розділи наголо і заставили повзти по дорозі та співати пісні про Сталіна. Потім усіх повісили у лісосмузі. Тридцять чоловік, яких привезли на машинах, розстріляли із кулеметів на городі на очах робітників. Упродовж трьох тижнів перед масовим розстрілом євреїв колонії 50 заарештованих українських комуністів німці водили із Широкого для розкопування балки, в яку 11 червня 1942 року полягли і самі, і мешканці колонії Інгулець. Усі! Жінки, діти, старі люди, чоловіки! Усі!»
Напередодні німці оголосили, що євреїв будуть відправляти на історичну Батьківщину в Палестину. О п’ятій ранку вони зігнали всіх у театр, заставили роздягнутися наголо. Про те, що відбувалося в театрі, розповіла Раїса Мінухіна, мати якої збожеволіла, а її заховав під сидіннями батько. Після того, як усіх повели на розстріл, вона вибралася із схованки і вночі дісталась до Миколо-Козельська, де в її сім’ї мешкали знайомі. Вони її нагодували, але залишити в себе відмовили, бо боялися страти за схованку єврейки.
Роздягнених людей повели в напрямку залізничної станції, але на околиці села примусили звернути у бік балки. Люди зрозуміли, що щось негаразд. Піднявся крик і галас. Дійшовши до балки, вони побачили, що через неї було прокладено довгу дошку - це і був шлях до їхньої смерті.
Є дві різні версії знищення євреїв. За однією, яка була знайдена в Державному архіві м. Дніпропетровська: «Євреїв примушували йти по тій дощечці, на якій їх розстрілювали з автоматів, і люди падали прямо в яр. Падаючи, не всі були вбиті. Падали живі, поранені, немовлят туди просто кидали. Один німець, за свідченнями очевидців, узяв дитину за дві ніжки і роздер. Під час розстрілу жінки промовляли: «Щоб вам нашою кров’ю очі залило». Щоб не було запаху та інфекції, до могили підводами возили сіль та негашене вапно і засипали нею трупи та тих, хто був іще живий. Після цих подій іще довгий час у балці «дихала» земля».
За іншою версією, за спогадами довгожителя с. Широкого О.В. Гурського: «Знищення відбувалося без пострілів. Фашисти торкалися обличчя приречених квачем із якоюсь невідомою отрутою, а потім штовхали в прірву. Не жаліли навіть дітей. Сил на загорнення рову не витрачали. Все продумано було чітко. Кілька вибухів по обидва боки рову назавжди поховали людей...».
Так загинули нащадки першопоселенців колонії Інгулець…
29 березня 1944 року були здійснені розкопки усіх братських могил на території Інгулецької сільської ради і складено акт про це. Було знайдено тіла 1200 жителів колонії. Дослідили також інші братські могили і, за результатами цього акта, на території Інгулецької сільської ради було розстріляно 1476 осіб єврейського населення. На 1944 рік усього в Широківському районі було знайдено тіла 1736 мирних жителів, які загинули від рук окупантів, з них 336 дітей.
У 1956 році група колишніх жителів колонії, яку очолив Давид Рєженець, одержала дозвіл на перенесення останків у братську могилу на старовинному Єврейському кладовищі с. Інгулець, де на місці майбутнього пам’ятника у 1961 році була встановлена меморіальна плита. Кошти на спорудження пам’ятника були зібрані серед колишніх колоністів та їхніх нащадків.
У результаті пошуку в дворі похоронної контори, яка була розташована на вулиці Отто Брозовського м. Кривого Рогу, була знайдена та куплена стела від пам’ятника царю Олександру II, яка чудом збереглася. Пам’ятник із чорного полірованого мармуру, із погруддям царя, до революції стояв на розі вулиць Миколаївська (Леніна) та Поштова (К. Маркса) у Кривому Розі. На час описуваних подій погруддя Олександра II було відсутнє.
Реконструйовану стелу у 1962 році (через двадцять років після загибелі євреїв) було встановлено й урочисто відкрито в присутності колишніх колоністів, їхніх нащадків та нинішніх жителів села Інгулець. У стелу була вмонтована плита із білого мармуру з текстом. Є пам’ятник і біля річки в селі Латівка…
В День Перемоги на місце розстрілу та до пам’ятника приходять мешканці села Інгулець, Широкого, приїздять рідні загиблих з Кривого Рогу, Дніпра, а також ізза кордону: Ізраїлю, Америки, Голландії та Німеччини. Члени єврейської общини Кривого Рогу влаштовують мітинг пам’яті на честь загиблих із обов’язковою поминальною панахидою».
Старий цвинтар
Журналіст «Пульсу» теж прийшла вшанувати пам'ять померлих на старий єврейський цвинтар, що знаходиться у степу села Новолатівка.
З історії відомо, що у XIX столітті єврейська громада зробила своє кладовище, щоб мати можливість ховати людей за релігійними канонами.
Віктор Барліт розповів та показав мури - це камені, які прокладені по дорозі до цвинтаря, це символічна кам’яна межа між життям та смертю, бо, на думку євреїв, камінь - це вічність, це міць, яку не здатен зруйнувати час.
Оглядаючи давній цвинтар можна переконатися, що самі мацеви (надгробки) - це вироби мистецтва. Сама мацева - єврейський надгробок у формі невеликої вертикальної кам’яної плити, що встановлюється на могилі для увічнення пам’яті про померлого єврея. На мацевах немає дати життя та смерті - лише навіки закарбовані івритом та символічними рельєфами написи. Скажімо, зламана гілка на жіночій могилі означає, що роду вже немає; руки - символ чоловічої могили, руки, що дають благословення, тобто не стало в родині підтримки. Камінь у вигляді дубу означає міць господаря та його фізичну силу.
Важко дізнатися зміст та значення епітафії на їхніх мацевах. Адже через те, що єврейський закон традиційно забороняв зображати людей, саме образи та символи надавали розкриття до імен, особистих якостей померлого. Як пояснив краєзнавець, жінок на єврейських кладовищах ховали окремо: воно було розділено на чоловічу та жіночу територію.
Тож, пам’ятник, де було перепоховано розстріляних євреїв 1942 року, знаходиться саме на цьому цвинтарі, це велика стела із чорного полірованого мармуру. Відвідуючи могили предків, єврейська громада з повагою, сумом просить прощення, що порушила спокій померлих. Відповідно до єврейської традиції цвинтар - це святе місце.
Як розповів Віктор Барліт, у власному краєзнавчому дослідженні, «…після війни в колонії Інгулець євреї більше не жили. Так, проіснувавши 133 роки закінчила своє існування давня єврейська колонія Інгулець».
Тож, вшанування пам’яті - явище вічне, незламне, як ті кам’яні мацеви, що стоять у криворізькому степу та охороняють вічний спокій невинно загиблих.
*В статті використані матеріали з книги В. Барліт "Рідний край: від минулого до сьогодення".
Вікторія Гусакова