Баскетбол, Меланія та Маямі

Одна з найвідоміших і титулованих вихованок криворізького жіночого бас­кетболу Дарина Міроненко (Дубровська) зараз мешкає в Маямі. Вона народила чудову дівчинку, в зв’язку з цим зробила невелику перерву в своїй спортивній кар’єрі. Але сподівається повернутися в професійний спорт.

Ми розмовляємо з Дариною по відеозв’язку, вона ділиться своїми враженнями від перебування в США, гри в любительській американській Лізі і виховання донечки.

А ще вона дуже любить Україну і вірить у те, що перемога обов’язково буде за нами.

­ Дарино, з якого моменту почалося твоє захоплення баскетболом?

­- Мій тато завжди мріяв, щоб його донечка займалася спортом. Він хотів мене спочатку віддати на гандбол. Прийшли до Палацу спорту, і поки ми чекали на тренера з гандболу, до нас підійшов інший. Це був Микола Бичков. Спитав, чим я хочу займатися. І поки я згадувала, як називається вид спорту, на який ми прийшли записуватися, він запропонував зайти на хвилинку на його тренування.

Ми з татом зазирнули в зал, я переодяглася і… залишилася у баскетболі на довгі роки. Мені тоді було сім років, я вперше взяла до рук м’яча, нічого не вміла, було трохи страшно. Але пізніше я закохалася в баскетбол.

­ Наскільки складно було тобі відмовитися від звичних дитячих радощів на догоду поглибленим заняттям спортом?

-­ Їх було мало, дитячих радощів. Тренування з баскетболу проходили двічі на тиждень. Але з мене ще вирішили зробити танцівницю. І я паралельно відвідувала студію хореографії.

Одного разу я спізнилася на танці, забігла зі спортивною сумкою до зали, коли всі вже розучували чергове па. Викладачка відвела мене до себе в кімнату і сказала, що зараз той момент, коли треба вибирати між танцями і спортом.

Мені весь час по ночах снився баскетбольний м’яч. Тому вибір був очевидний.

Але мама не покидала надію зробити з мене танцівницю. І через три роки знову відвела мене на танці. Вибрала заняття так, щоб вони не співпадали за часом із тренуваннями з баскетболу.

Але у життя втрутився мій природний компонент. Я була дівчинкою високою на зріст. Через мене не було видно багатьох танцівниць. Хореограф сказала про це мамі, і вона нарешті здалася.

У цей період наша дитяча команда почала активно їздити на змагання в інші міста. Тому весь мій вільний час займав один баскетбол.

­ Як розвивалася твоя професійна кар‘єра?

­- Коли я навчалась у Дніпровському коледжі фізичної культури, почала грати за коман­ду цього закладу в вищій національній лізі. Паралельно виступала у Всеукраїнській юнацькій баскетбольній лізі. Була двічі чемпіонкою України, отримала нагороду найкращого центрового. Мене помітили і запросили до складу національної збірної.

­ Розкажи про свій період виступу в складі юнацької збірної України?

-­ Це були найкращі часи. Але і найважчі. Треба було постійно доводити, що ти краща, що ти гідна носити майку збірної.

У нас було тісне спілкування в команді, ми з дівчатами були однією сім’єю. Такий настрій передавався на майданчик, ми розуміли одна одну з напівпогляду.

Звичайно, найкрутіший момент в спортивному житті -­ це дебютний виступ на Чемпіонаті Європи. Перед кожною зустріччю грає гімн твоєї країни, ти стоїш в екіпіровці з тризубом, і тебе переповнює гордість. За те, що тобі довірили на форумі серед кращих європейських команд представляти свою країну.

­ Найгучніші спортивні успіхи, чим вони запам‘яталися?

­- Це мій період, коли я грала за БК «Прометей» у сезоні 2020/2021. Ми тоді всіх змітали на своєму шляху. Виграли золото чемпіонату суперліги, взяли Кубок України, посіли третє місце в EWBL.

Президент клубу подарував тоді кожній гравчині по золотому перст­ню, на якому було вигравіювано наше чемпіонство. Подібне роб­лять в НБА. Разом з цими титулами я отримала ще й звання майстра спорту.

­ Яке амплуа в тебе було в команді?

­- Я ­- 4-­й номер, що означає power forward. У мене добрий кидок з трьохочкової зони. До того ж я швидко рухаюсь на майданчику. Все це і дало підставу для того, щоб я грала на позиції центрової. Ще у мене непогана техніка. Загалом, баскетбол ­- це командна гра, і я в ній була одним із гвинтиків. Всі ми працювали на перемогу.

­ Ти можеш дати поради спортсменам­-початківцям?

­- Пам’ятаю, як я грала ще дитиною у шкільній команді свого району на Кубок міста з баскетболу імені Вадима Гурова. Наші тренери тоді мене багато чому навчили. І не тільки в спортивному плані. Підказували, підганяли, коли треба було, і давали цінні життєві поради.

Тому всім дівчатам, які тільки починають своє сходження до спортивного Олімпу, даю пораду ­-вірте в себе, працюйте старанно, це з часом винагородиться. І головне -­ ніколи не здавайтесь.

­ Ким би ти стала, якби не присвятила своє життя спорту?

­- Можливо, професійним фотографом. Мені подобалося знімати людей, тварин, природу. Грала з кольором, світлом. Я творча натура. Тато колись мені подарував фотоапарат. Я навіть записалася в гурток, але баскетбол переважив.

­ Назви найнеймовірнішу подію в своєму звичному житті?

­- Народження моєї донечки ­- Меланії. Це ­- справжнє диво. Коли тобі приносять рідну дитинку, і в тебе навертаються сльози від щас­тя. Це ті миттєвості, які повинна пережити кожна жінка.

­ Зараз ти живеш в Америці. Як прийняла для себе рішення відправитися за океан? Чи знайшла ти себе тут?

-­ В моїй країні розпочалася війна, і я обрала безпечніше місце для своєї родини. Загалом, перебратися до США ми хотіли раніше. Мій чоловік ­- теж спортсмен, і тому в нас не було вільного часу, аби розпочати якісь кроки у бік оформлення еміграційних документів.

Зараз у США ми живемо в Майамі, у штаті Флорида. Нам, як і всім біженцям, дуже важко. Але підтримуємо один одного, намагаємося долати всі проблеми разом.

А знайшла я себе у материнстві, це ні з чим не можна порівняти.

­ Чи думаєш продовжувати у США займатися професійним спортом, чи є можливість для цього?

-­ Тут дуже складно грати на високому рівні. Для цього потрібно пройти всі етапи становлення, розвитку. Це ­- коледж, університет (NCAA) та драфт у жіночу НБА.

Вчитися зараз не можу, сиджу з донечкою. Але свою команду я знайшла, зараз іде активний пошук інвесторів. Є перспективи і надія, що ще вийду на майданчик і покажу свій клас гравця. Мені тільки 26 років.

В Майамі є багато ліг, але вони не професійні. Хоча в деяких коман­дах можна побачити колишніх гравців НБА. Наприклад, моєю одноклубницею була Маті Аджавон. Вона покінчила з професійною кар’єрою, але намагалася не розлучатися зі спортом.

Ліга в Майамі називається Ballers Lab. Її президент ­- за сумісництвом тренер у новоствореній лізі від жіночої НБА Unrivaled 3х3. І найцікавіше, що тренер нашої команди ­- гравець НБА Андре Драммонд, він грає за «Філадельфію».

­ Хто у світовому баскетболі є для тебе кумиром?

­- Три роки тому я у складі «Прометею» боролася разом із дівчатами за вихід до півфіналу Eurocup. Нашими суперницями була турецька «Мерсін». У їх складі грали колишні зірки НБА.

Тренер мене випустив на майданчик і дав вказівку опікати персонально легендарну Діану Бонер. Кілька секунд в мене був мандраж, але потім все пройшло. Я навіть кілька разів проти неї сфолила. І відразу ж вибачилася.

Це був безцінний досвід.

А кумиром для мене є Кендіс Паркер, вона тричі ставала переможницею жіночої ліги НБА.

­ Яка твоя головна професійна мета?

-­ Напевно, хочу спробувати себе в ролі тренера чи асистента. В мене багатий досвід, я добре контактую з людьми. І ще це можливість довше залишатися у баскетболі.

­ Розкажи про свою родину?

-­ Моя сім'я ­- це родина спортсменів. Чоловік займався професійно академічним веслуванням, тато -­ колишній футболіст, мама просто обожнює спорт. Зараз ми тут в Майамі всі разом. Батьки майже кожного дня приходять до нас, няньчаться з онукою. Тоді я маю можливість поїхати на тренування або просто відпочити.

Мій чоловік теж часу не гає. Від веслування відпочиває, але грає в футбол в чемпіонаті Майамі.

А ще я обожнюю, коли ми з родиною їздимо на барбекю на пляж. Там затишно і красиво.

­ Чи болить серце за Україну?

­- Дуже болить. Ми всі дуже переживаємо і сподіваємося, що все буде добре!

Єгор Добридень

15.10.2025