Оксана Латанська: «Полон змінює військовослужбовців»

Немає гіршої долі для українського військовослужбовця, ніж потрапити у ворожий полон. Оскільки російських військових важко назвати людьми в звичному розумінні цього слова, очікувати від них більш-менш людяного ставлення до військовополонених не доводиться.

У психіці людини, яка довгий час перебуває у ворожому полоні, відбуваються незворотні зміни, тому українське суспільство має робити все можливе для того, щоб якомога швидше повернути наших бійців додому. У цьому впевнена Оксана Латанська, голова громадської організації «Сталева гвардія КР», що опікується військовими, яких вдалося витягнути з російського полону, та родичами полонених воїнів.

­ Оксано, з якими труднощами зіштовхуються полонені, яких вдалося повернути з ворожого полону?

- Нерідко від вчорашніх військовополонених можна почути таку фразу: ми думали, що повертаємося в Україну героями, а виявилось, що ми тут нікому не потрібні, крім наших близьких. На жаль, ці слова з’явилися не на рівному місці…

Багато хто вважає, що після повернення з полону історія боротьби за наших хлопців закінчується. Але насправді вона тільки починається. Тому що державі, як би цинічно це не прозвучало, військовослужбовець потрібен доти, доки він є бойовою одиницею. Однак щойно ця одиниця помножилась на 300 (300-­ми військові називають поранених ­- прим. ред.), вона перестає цікавити державу. У той же час кожен військовослужбовець, який захищає нашу країну, має право на повагу та підтримку з боку держави.

На самому початку війни питання надання військовослужбовцю статусу учасника бойових дій (УБД) розглядалося тільки за його особистим зверненням. Якщо такий документ не надходив, про надання статусу бійцю взагалі не йшлося. Оскільки військовополонені перебували у ворожому полоні, вони не могли подати звернення і, відповідно, отримати статус УБД.

Восени наша громадська організація направила офіційне звернення народному депутату України Ірині Геращенко з проханням цифровізувати процес отримання статусу учасника бойових дій. Десь через тиждень політична партія, яку представляє пані Ірина, опрацювала відповідний законопроєкт. Цей проєкт закону був прийнятий за основу вже у першому читанні, а наприкінці минулого року ­ в цілому. З одного боку, закон спростив процедуру отримання діючими військовослужбовцями статусу учасника бойових дій, а з іншого ­ дав можливість рідним та близьким військовополонених самотужки вибороти йому цей статус.

26 лютого 2022 року було ухвалено Постанову КМУ «Про особливості виплати та доставки пенсій, грошових допомог на період введення воєнного стану». Проте й досі деякі підрозділи не дотримуються положень цієї постанови при нарахуванні грошового забезпечення військовослужбовців, які отримали поранення, контузії, травми та каліцтва під час захисту Батьківщини. На початку літа 2023 року ми змусили Національну гвардію України виконувати положення цієї постанови. Зараз криворізькі військовослужбовці з числа учасників оборони Маріуполя, які повернулися до Кривого Рогу з полону, вже отримали усі належні їм кошти за час перебування на стаціонарному лікуванні.

­ Скільки українських військовослужбовців наразі знаходяться у ворожому полоні?

- За офіційними даними ­ близько 7­8 тисяч. Але ці цифри дуже­дуже приблизні, оскільки статус військовополонених, зі зрозумілих причин, під час перебування в полоні може змінюватися на «зниклих безвісти в полоні» та «загиблих у полоні».

Також не варто забувати, що українська сторона знає далеко не про всіх військовополонених. Про деяких з них окупанти просто не розповідають. Буває, що російські військові, взявши людину в полон, починають шантажувати її рідних та близьких, вимагають виплатити їм гроші. Ця практика відома ще з чеченських кампаній. Зрозуміло, що таких полонених офіційна статистика далеко не завжди враховує.

­ Які принципи Женевської конвенції щодо питань поводження з військовополоненими порушують окупанти?

- Складніше сказати, які принципи вони виконують. Майже ніякі. Як відомо, за міжнародними законами військовий вважається комбатантом (тобто особою, яка бере безпосередню участь у бойових діях) до того моменту, доки він тримає зброю. Коли зброю було складено, він перестає бути учасником збройного конфлікту і вимагає до себе гуманного ставлення. Але росіяни «чхають» на міжнародне право. Через це вони й не говорять, що в Україні ­ війна. Є лише так звана спеціальна військова операція (СВО). Тому наших хлопців вони не вважають за військовополонених, а називають їх військовими злочинцями, що, звісно ж, неправда.

­ Коли військовослужбовець набуває статусу військовополоненого?

- З Маріупольським гарнізоном процедура отримання бійцями цього статусу була простою. 14 травня було оголошено наказ зберегти життя учасникам оборони «Азовсталі», з 15 по 20 травня, за наказом командування батальйону «Азов», бійці Маріупольського гарнізону офіційно здалися в полон і, відповідно, набули статус військовополонених.

В інших випадках статусу військовополоненого людина набуває лише тоді, коли надходять повідомлення від командирів підрозділів, відділень, взводів, рот чи батальйонів, у яких ідеться про те, що того чи іншого бійця взяли в полон.

Інколи рідні військовослужбовців моніторять російські пабліки з надією знайти там хоч якусь інформацію про свого безвісти зниклого родича. І знаходять фото чи відеоматеріали, які підтверджують, що він дійсно потрапив у полон. Вони передають ці матеріали до Координаційного центру з питань поводження з полоненими та в Національне інформаційне бюро, у чиї повноваження входить зміна статусу військовослужбовця.

­ На вашу думку, дії держави щодо пошуку безвісти зниклих українських військових, котрі де­факто можуть знаходитись в російському полоні, є достатніми?

- Боляче про це казати, але ні. На жаль, більша частина пошукових дій лягає на плечі їхніх близьких та рідних.

Наразі в нас у роботі звернення до Офісу Генерального прокурора і керівника Національної поліції щодо проведення тристоронньої контактної зустрічі для того, щоб на третій рік повномасштабної агресії російської федерації проти України нарешті напрацювати єдиний алгоритм слідчих дій для роботи з безвісти зниклими особами та з полоненими, перебування яких у полоні підтверджено або не підтверджено.

­ На вашу думку, з якої причини росія сповільнює процес обміну військовополоненими?

- Якщо кожен українець для України -­ це велика цінність, то для росії люди ­- це видатковий матеріал, на який всім байдуже. Подивіться уважно, хіба в росії збираються публічні акції, направлені на пришвидшення процесу обміну військовополоненими? Ні. Всі мовчать. З одного боку, російське суспільство не зацікавлене долею своїх громадян, а з іншого, сповільнення швидкості обміну військовополоненими ­ це своєрідна форма тиску на українське суспільство, націлена на те, щоб воно постійно перебувало в напрузі.

   Нещодавно внаслідок обміну військовополоненими в Україну повернулося ще 100 військовослужбовців. Серед них 24 нацгвардійці військової частини 3011 та морський піхотинець. В якому стані вони зараз знаходяться?

- У піднесеному. Після повернення на Батьківщину в жилах наших бійців тече коктейль із крові, адреналіну і серотоніну. Бійці щасливі і майже не відчувають проблеми зі здоров’ям, з якими вони зіштовхнуться після нормалізації гормонального фону. І ось тоді ми зможемо об’єктивно оцінити стан їхнього здоров’я.

Наразі при поверненні додому полонені проходять первинне медичне обстеження в медично­реабілітаційному центрі. З ними працюють лікарі, психологи та психіатри. Адже консультація психіатра для вчорашнього військовополоненого ­ це така ж обов’язкова річ, як і звернення до терапевта при звичайному ГРВІ.

­ Що відбувається з психікою бійця, який довгий час перебував у ворожому полоні?

- Психологи давно прийшли до висновку, що в умовах надлюдського навантаження та бойового стресу психіка людини може залишатися неушкодженою не більше 45 днів. Без кричущих наслідків ­- 60 днів. Якщо ж людина випробовується на міцність більше двох місяців, її психіці буде нанесена непоправна шкода.

­ На вашу думку, чи є нинішня система медичної реабілітації вчорашніх полонених досконалою?

- У реабілітаційному центрі в хлопця обов’язково запитають, які скарги на здоров’я в нього є. У відповідності до цих скарг відбувається медичне обстеження. Болить голова ­ перевірять голову, болить шлунок ­ шлунок. Але про повне медичне обстеження, на жаль, поки не йдеться. А це неправильно, оскільки, як я вже говорила, переважна більшість проблем зі здоров’ям почне проявлятися тоді, коли гормональний профіль військовослужбовця нормалізується.

На мою думку, на зміну первинному медичному огляду мала б прийти повна діагностика стану здоров’я вчорашніх військовополонених, яка не буде залежати від відсутності чи наявності у бійця тих чи інших скарг. Його мають оглянути усі провідні спеціалісти. Для вирішення цього питання 1 лютого ми зустрілися з командувачем Національної гвардії України. Крім того, ми відправили лист­пропозицію щодо запровадження обов’язкового протоколу повного медичного огляду осіб, звільнених з полону, на ім’я міністра внутрішніх справ. У разі прийняття позитивного рішення і запровадження такого протоколу обов’язкового медичного обстеження в мережі медичних закладів Міністерства внутрішніх справ України будемо наполягати на розповсюдженні такої практики на лікувальні заклади Міністерства оборони України та Міністерства охорони здоров’я України.

Відзначу, що командувач Національної гвардії України (який, до речі, народився і виріс у Кривому Розі) особисто відвідує звільнених з полону нацгвардійців у медично-­реабілітаційних закладах. Процес їхнього обстеження, надання їм первинної медичної та психологічної допомоги, відновлення та реабілітації перебуває в зоні його посиленої уваги.

Владислав ВОЛОБОЄВ