ВОРОГ ЗАБРАВ НАЙДОРОЖЧЕ: ЗАГИНУЛО 20 МІСТЯН, З НИХ 9 ДІТЕЙ

Вечір п’ятниці, 4 квітня, видався напрочуд теплим і сонячним. За три дні до того Кривий Ріг накрила негода ­ час від часу йшов противний дощ, було холодно, брудно і сиро.

Але з самого ранку п’ятниці погода різко змінилася: потепліло, небо очистилося від хмар, яскраво засяяло сонце.

У такий чудовий день після роботи було просто гріх їхати додому. Тож я домовилася з колегою зустрітися на «Ювілейній», випити кави й побалакати.

У кафе ми вирішили не сидіти. Погода ж була просто неймовірна. Ми купили лате й різні смаколики, сіли на лавочку біля дев’ятиповерхівки на проспекті 200-­річчя Кривого Рогу і завели бесіду. Поряд був дитячий майданчик, де гуляли мами з дітьми, усі лавки біля «нашої» багатоповерхівки зайняли пенсіонерки, які вийшли з квартир «погріти свої старі кісточки». На капотах і дахах припаркованих машин, під прямими сонячними променями грілися дворові коти.

Ця ідилія була зруйнована в одну мить. Сильний вибух налякав усіх. Матері схопили дітей і розбіглися, пенсіонерки забігли до під’їзду, коти зіскочили з машин і налякано сховалися під них. Майже одночасно з вибухом завила сирена, яка надто пізно сповістила про повітряну тривогу.

Ми з колегою підскочили разом з лавкою. Вона закричала, щоб я бігла за нею в укриття на зупинці, а я подумала, що воно далеко, і якщо буде ще один «приліт», добігти туди нереально.

Так, це був «приліт». Ми ще не знали, куди саме, але відчували, що десь зовсім поруч. Ми побачили чорний стовп диму, що здіймався над дахами, і я почала телефонувати знайомим, що мешкають на мікрорайонах Гірницький та Сонячний, бо думала, що вибух був саме там. Я не могла усвідомити, що прилетіло якраз на мою рідну «Ювілейну». Тут щільна житлова забудова, дві школи, кілька дитсадків, школа мистецтв, ринок, транспортна розв’язка, «Варус», «АТБ», десятки інших магазинів і кафе, ресторани, тренажерні зали, аптеки, стадіон і т. д., і т. ін. Будь­який «приліт» сюди спричинив би численні жертви. Тим більше у п’ятницю ввечері, ще й коли вперше за кілька днів встановилася така гарна погода.

Але повз нас уже мчали машини з сиренами, бігли люди, і ми зрозуміли, що цього разу під прицілом російських терористів опинилася саме «Ювілейна».

Ми побігли в бік БМВ разом з іншими людьми. Добігши до нового будинку, який так і не здали в експлуатацію, я побачила на дорозі мертву літню жінку. Її голова була в крові. Я застигла на місці. В голові щось замкнуло, я не могла зробити й кроку. Підбіг якийсь чоловік у касці, накрив тіло загиблої покривалом. Підвівшись, подивився на мене з докором і спитав: «Навіщо ви туди йдете? Там загиблі...»

Я не пішла далі, але бачила весь той жах, який згодом очевидці викладали в інтернет. Я чула, як кричали поранені й родичі загиблих. Я бачила, як місце трагедії почали обгороджувати стрічкою поліцейські й стали щільним кордоном, нікого не пропускаючи. Я бачила навколо будинки з вибитими вікнами. Я бачила палаючі машини. Недалеко від тіла жінки стояла повністю розбита машина.

Згодом я дізналася, що загибла пенсіонерка вийшла до магазину купити корм тваринам, а у тій розбитій машині загинув 32­-річний чоловік ­- він повертався додому.

Я розвернулася й пішла на зупинку, знаючи, що завтра все одно повернуся сюди, щоб принести квіти. Тоді я ще не знала, що серед загиблих було дев’ятеро(!) дітей і стільки ж дорослих. Я не знала, що понад 70 людей було поранено. Що наступного дня один поранений чоловік помре. Що в цей же вечір загине ще одна жінка -­ під час масованої атаки «шахедів». І жертв буде вже 20. Я не розуміла масштабу трагедії. А тоді… Я йшла додому й проклинала тих, хто натиснув на кнопку й надіслав у моє рідне місто смерть.

P.S. Місцева влада оголосила в Кривому Розі про триденну жалобу - 7, 8 та 9 квітня ­ за жертвами російського удару. А 6 квітня всі міста та села України оголосили День жалоби на знак солідарності з сім’ями загиблих та постраждалих у Кривому Розі. У всіх регіонах на будівлях були приспущені державні прапори та скасовані всі масові заходи.

Станом на 7 квітня в лікарнях перебувало 36 поранених, 18 -­ у тяжкому стані, у тому числі 4 дітей. Лікарі борються за життя всіх поранених і надають всю необхідну допомогу.

Загалом було пошкоджено 60 багато­квартирних будинків, 23 приватні будинки та одна адмінбудівля, 8 закладів освіти та культури, 26 об’єктів бізнесу, автомобілі.

Редакція газети «Пульс» висловлює щирі співчуття родинам загиблих. Вічна пам’ять загиблим...

Олена ЧернІчкіна

09.04.2025