ПЛАНИ ПОРУШИЛА ВІЙНА

Колись давно, коли українці знали про війну лише з книг та фільмів і навіть уявити у найстрашнішому сні не могли, що вона прийде на нашу землю, ми позна­йомились із єгерем Андрієм Абіним. Його обов'язок був охороняти лісосмуги від незаконних порубок, стежити за дотриманням мисливцями правил ведення полювання, ловити браконьєрів, запобігати лісовим пожежам, вести облік тощо.

Якось наш кореспондент Олександр Шидо навіть побував з Абіним та його вірним псом на полюванні (Андрій затятий мисливець). Того дня жодна тварина чи птах не постраждали, але вражень представник «Пульсу» набрався багато: єгер виявився чудовим співрозмовником, тому стаття вийшла цікавою та пізнавальною.

Але Абін ­- не лише егер. Він ­ наш колега. Неодноразово публікувався у ЗМІ. А у 2020 році криворіжець вирішив надрукувати свої історії окремою збіркою та назвав її «Байки на привалі».

Один із екземплярів він подарував «Пульсу». В анонсі говориться, що Андрій Абін ­ один з небагатьох письменників-­натуралістів, які можуть розповісти про природу, тварин та полювання: «Полювання ­- це не просто вистеження та видобуток птахів та звірів. Це спосіб життя, філософія та тісний зв'язок із природою. А збірка оповідань ­- спроба донести все це до свідомості звичайних людей та тих, хто вирішив стати мисливцем».

До тієї збірки, як зізнався сам автор, увійшло лише близько третини його оповідань. Серед них «Лісовик», «Жив-­був пес», «Собаки, качки, два стволи», «Порох», «Заячий крик» і т. д.

У тому ж 2020 році вийшла його книга для дітей «Звірячі історії», екземпляр якої він теж подарував «Пульсу». До неї увійшли історії під назвами «Мишеня на ім'я Миш», «Знайомство з їжаком», «Спаркак», «Як Алі залишився без ікла», «Як Атос від лисиці курник врятував» та багато інших.

-­ Ця книга замислювалася насамперед для дітей молодшого віку, ­- розповідав тоді нам автор. ­- Однак я впевнений, що вона буде цікава і дорослим. Думаю, що після її читання у моїх читачів та їхніх дітей поповниться запас знань про природу та розуміння нашої ролі у ній.

Є у нашого героя ще дві книги ­ «Моє полювання з Арканом» та «Оповіді біля вогнища». Андрій Абін мріяв випустити ще одну книгу, куди увійшли б усі його твори, але ці плани порушила війна.

24 лютого 2022 року став переломним днем для кожного з нас. Наше життя розділилося на «до» та «після».

Андрій Абін був одним із найперших добровольців, які самі пішли у військкомат. Пам'ятаєте, які там були черги?

-­ Я не служив термінової служби, тому боявся, що мене не візьмуть на фронт, ­- згадує співрозмовник. -­ І мене не взяли. Тоді я вступив до громадського формування з охорони громадського порядку та захисту державного кордону АКС (Асоціація козаків та ветеранів спецназу), члени якої охороняли об'єкти в Кривому Розі. З цієї організації двоє людей пішли служити до нашої криворізької 129-­ї бригади ТрО і дали мені там рекомендації. 10 травня 2022 року я був запрошений на співбесіду, пройшов її та потрапив служити до 248-­го батальйону 129-­ї бригади. Пройшов навчання, взяв участь у бойових діях, а наприкінці року мене до себе забрала розвідка. Воював на Запорізькому напрямку, далі була Авдіївка. Після Авдіївки я на п'ять днів повернувся до Кривого Рогу, а потім поїхав до Херсона, де застав підрив дамби.

­- Ви маєте на увазі Каховську дамбу?

­- Так, це була Каховська дамба. У Херсоні я з побратимами був до осені 2023 року. Ходили на острови, виконували бойові завдання. Потім наш взвод відрядили до розвідбатальйону ЗСУ, і до сьогодні ми в ньому. Останні півроку ми працювали на Лиманському напрямку під Куп'янськом. Це була дуже складна робота, яка постійно ускладнювалася через дрони. Там мене кілька разів контузило. Потім було кілька виходів на Запорізькому напрямку: під час останнього, коли ми допомагали евакуюватися піхоті (зокрема, виносили поранених бійців), я знову отримав контузію, цього разу досить серйозну.

­- Зараз ви проходите реабілітацію у рідному місті. Що кажуть лікарі?

­- Лікарі кажуть, що мені більше не можна в бій, бо вони не можуть передбачити наслідків ще однієї контузії. У мене є проблеми з хребтом, з ногами, я заїкаюся. Мені багато довелося працювати з психологами: раніше я не міг вийти на вулицю, мене відразу ж починало трясти, була внутрішня напруга, тривожність. Переживав, коли бачив навіть невелику скупченість людей, наприклад, на зупинці. Зараз мені набагато краще. У реабі­літаційному центрі працюють хороші фахівці, які допомагають мені відновити суглоби, зміцнити спину, набути душевної рівноваги.

­- Не шко­ду­єте, що три роки тому пішли на фронт добровольцем?

­- Я не шкодую ні про що.

-­ Що для вас на війні було найважчим?

-­ Були такі моменти, коли треба було ухвалювати складні рішення, причому швидко. Особливо, коли виконував обов'язки командира групи, який на той момент знаходився у шпиталі. Хоча ці рішення були схвалені вищим керівництвом, я шкодував, що не зміг зробити більше для когось. Наведу приклад. Якось ми евакуювали під інтенсивним вогнем поранених. З іншого батальйону нас просили забрати ще одну людину, але ми не мали місця, не мали часу, ми не могли її взяти з собою. Були й інші машини, я подумав, що цього хлопця все одно заберуть. Але мене ще дуже довго не залишало почуття провини, довелося навіть працювати із психотерапевтом.

­- Андрію, ви ходите з милицею, причому при ходьбі прикладаєте чимале зусилля. Ви були поранені в ногу?

-­ Ні, поранення не було. Я маю проблеми з колінами: неодноразово на них падав, траплялися такі ситуації на фронті. Був у шпиталі в Дніпрі, там мені зробили операцію на обох колінах: вирізали пошкоджені ділянки менісків, підшили зв'язки. Ось тепер намагаюся відновитися, але поки що виходить погано, доводиться ходити, спираючись на милицю.

Андрій Абін розповів нам ще про кілька епізодів свого фронтового життя. Говорив емоційно, наче переживав усе знову і знову. Наприклад, як разом зі своїми побратимами намагався вийти з оточення дорогою, засипаною «пелюстками» ­- смертельними пастками, наступивши на які можна втратити не тільки ноги, а й життя. Як виносив поранених під безперервним вогнем. Як сидів у бліндажі, над яким кілька днів висіли п'ять російських дронів. Варто тільки висунутися ­ і все. Багато розповідав. Тому наприкінці нашої розмови ми поставили йому цілком закономірне питання:

­- У вас непогано виходить писати пригодницькі та дитячі книги. Чи напишите ви колись книгу про цю війну? Адже ви на фронті були майже три роки. І хто знає, можливо, за вашою книгою колись навіть знімуть фільм. Правдивий, без прикрас.

-­ Мабуть, напишу, -­ відповів він. ­- Після нашої перемоги.

Залишається додати, що за виявлений героїзм та мужність наш земляк нагороджений нагрудними знаками: 248­-го батальйону 129-­ї бригади ТрО, «Хрест розвідника», «За заслуги перед містом», «Хрест Честь і Слава», а також медаллю за участь в боях «Східний Фронт».

Олена Чернічкіна

23.04.2025