РОЗВІДНИКИ

Олександр Колесніков на позивний «Еколог» з 2014 року знає, що таке війна. Йому довелося покинути рідне місто Луганськ, свій бізнес та переїхати до Щастя. Потім були батальйон «Айдар», а згодом ­ робота у Державній екологічній інспекції Луганської області. Так тривало до 2022 року, поки війна не постукала в двері знов. Цього разу доволі гучно ­ в один момент Олександр з родиною залишились без квартири, яка згодом згоріла разом з усім будинком у Щасті. І на цей раз також довелось брати зброю до рук та йти захищати свою домівку. Зараз він ­ начальник розвідки 111­-й бригади ТРО.

­ Олександре, розкажіть про себе та про те, як для вас почалося повномасштабне вторгнення.

-­ Я сам луганчанин, і родина моя з Луганська. Там я був підприємцем, директором будівельної фірми. Так було до приходу росіян. У 2014 році ми приїхали до Щастя, де я служив у батальйоні «Айдар». А вже у 2015 році прийшов на роботу у Державну екологічну інспекцію начальником відділу екологічного нагляду (контролю) тваринного світу та біоресурсів. І там пропрацював до 2022 року. Дружина у мене поліціянтка, донька теж у погонах.

Після «Айдару» ми об’єдналися у Рух опору ССО, так званий партизанський рух. Займалися пошуком всіляких злочинців, у тому числі і росіян. У разі наступу ворога головним завданням було стримувати загарбника за рахунок диверсійних дій.

На початку вторгнення довелося знову приймати бій з ворогом, захищати свою землю. У той же день зруйнували будинок, у якому ми жили. Постраждали люди. Наша квартира згоріла.

­ Цього разу був якийсь план дій на випадок вторгнення?

-­ Ні, такого не було. Я можу сказати, що й у 2014 році ми не були записані до батальйону «Айдар», немає у нас УБД. Добровільно зі зброєю в руках захищали країну в 2014 році. І 24 лютого, коли почалося вторгнення, ніхто не думав ­ служити чи не служити. Просто взяли зброю і разом з 79­-ю десантно­штурмовою бригадою, яка була у нас у Щасті, захищали Сіверськодонецьк. Спочатку ми навіть ні до якої частини не записувались. Воювали разом з ними декілька місяців. Після цього нас записали до ТрО, бо ми були як безпритульники. Нас жартівливо називали ЧВК «Щастя»: Чемна Вільна Країна з міста Щастя. Нас було кілька хлопців звідти. До цього ­ не оформлені ніде, не військовослужбовці. Потім було ТрО, відрядження до 79-­ки, до ССО.

Спочатку ми боронили Айдар, потім Сіверськодонецьк, в останньому довго перебували. Десь наприкінці вересня комбриг 111­ї бригади покликав мене повернутися до бригади, щоб зайти у Кремінські ліси, бо у нас була своя група.

­ Знаю, що про те, як ви стали начальником розвідки, є цікава історія. Розкажіть її, будь ласка.

­- Я був звичайним солдатом, не офіцером. Але як розвідник, який постійно на передовій, був з актуальною інформацією на деяких нарадах. На такій ось нараді один генерал каже: «Зараз ці танки підуть у наступ, а ви з ними». Я кажу: «Танки у наступ піти не можуть, не встигнуть». «Ти хто? Чому генералу перечиш?» ­- питає. «Я «Еколог»», -­ кажу. «Яке звання?» ­- питає. «Солдат», ­- відповідаю. Наказує: «Зробити його офіцером».

Через місяць він мене знов на нараді зустрічає, каже: «Ти вже офіцер?». Відповідаю, що ні. За деякий час викликають до бригади, кажуть, що треба підписувати контракт, отримувати посвідчення, й потім дають погони молодшого лейтенанта. Через два тижні став старшим офіцером, ще за два ­ начальником розвідки. Ось такий швидкий кар’єрний зріст ­ трохи більше ніж за місяць з посади звичайного розвідника до начальника розвідки бригади.

До речі, минулого року хлопці нашої групи отримали нагороду «За мужність» ІІІ ступеня ще за операції 2022 року. У нас є багато інших нагород, але саме державна поки одна.

­ І як вам у розвідці? Думаю, що це так тільки у фільмах романтично виглядає.

-­ Розвідник ­- романтична робота. Звісно, якщо це не штабна розвідка. Бо в штабі ­- це багато паперу, аналітики, цифр. Але її теж потрібно робити.

Є дві розвідки. Військова -­ коли ми ходимо, щось виявляємо, літаємо, слухаємо, шукаємо, робимо засідки та інше. А є аналітична. Так ось, начальник розвідки ­ це акумулятор інформації, яку він отримує. Тобто він дає завдання різним підрозділам на збір інформації. Розвідники ­ це не тільки розвідрота або пілоти. Звичайний військослужбовець ­ це спостерігач, він на позиції бачить ворога, передає по рації дані. Це вже розвідінформація. Розвідка ­ основний засіб ведення бою. Все на полі бою починається з нас. Якщо ми не знатимемо, де ворог, не зможемо його знищувати.

На жаль, зараз ми відступаємо. Але знищуємо по тисячі ворогів кожного дня, виявляючи їх за допомогою аеророзвідки, радіоелектронної розвідки та інших засобів. Виявивши противника ­ уражаємо його. Для розвідки ­ головне виявити ворога, надати інформацію та підтвердити його знищення.

Є два слова у розвідці, які мені подобаються, ­ «ймовірно» та «можливо». «Ймовірно», ворог піде по цій посадці. «Можливо», у кількості трьох військослужбовців. І коли потім комбриг каже, що ворог туди не пішов, я відповідаю: «Так я ж говорив, ймовірно». Розвідник ­ свого роду така бабка­ворожка. Служба цікава, але забирає багато енергії та ресурсів. Бо це відповідальність. Через помилки може хтось загинути.

Інформації дуже мало. На жаль, ворог постійно розвивається. Коли нам кажуть, що проти нас «лаптьожники» якісь, це не правда. Їх дуже багато, і вони вдосконалюються. Використовують багато різних дронів, переробляють їх, шифрують свої канали. І війна відрізняється вже. У 2022 році ми ходили штурмувати позиції й навіть у небо не дивились, поодинокі дрони були. Наприкінці 2022 року ми по рації корегували вогонь артилерії. А в 2023­му вже з’явились перші FPV.

Зараз зовсім інша війна, вже не така, як у 2022 році. Звичайні розвідники, які ходять у засідки, вже не так ефективні, бо за допомогою всіх цих технологічних пристроїв ми ворога можемо виявляти набагато раніше та на дальніх підступах. Але так само, як і вони нас. Навіть більше. На даний час ми програємо технологічно за рахунок сил та засобів у ворога. Наприклад, у нас декілька екіпажів, а ворог має їх у четверо більше.

Ми постійно збираємо на мавіки, FPV. Вони теж збирають, і у них цього багато. Але за рахунок патріотизму, вмінню пристосовуватись ми їх знищуємо більше, ніж вони нас.

­ Раніше збирали на дрони, потім ­ на РЕБи. Чого очікувати далі?

­- Так. Спочатку з’явилися дрони. Потім почали боротися з ними РЕБами. Зараз FPV літає на оптоволокні, йому РЕБ не заважає. У 2026 році, ймовірніше, будемо воювати зі штучним інтелектом. Якимись глушилками їх будемо гасити мабуть, або будемо робити енергощити.

­ Чи вистачає зараз штату?

­- Укомплектованість низька. Це болюче для мене питання. Я вважаю, що країна не воює. На жаль. Я приїжджаю двічі на рік у відпустку по 15 днів і дивлюсь, що воюємо ми, не країна. Як виїжджаєш за Дніпропетровщину ­- там концерти, дискотеки, війни немає, ніхто воювати не хоче.

Ті, хто зараз приходить служити до ЗСУ, не вмотивовані. І вони вже не самі прийшли, їх затягнули. Ми були іншими. Я дізнався, що нам платять на війні гроші наприкінці 2022 року. А знаєте, чому всі не мотивовані ­ немає зв’язку між державою і людьми, нами ­ військовими. Давайте чесно: якщо з тобою щось трапиться, ти нікому не будеш потрібен, окрім родини. Люди дивляться на це і не хочуть йти воювати. Бо є суцільне ­- військові повинні. Я вважаю, що треба прийти всім на війну, один раз знищити ворога й далі жити. Якби всі стали на захист, ми б уже вийшли на кордони 1991 року.

В армії рф забирають телефони, військові не мають інформації, у них діє пропаганда ­ тільки вперед, назад не можна. Я допитую полонених, а вони навіть не знають, де знаходяться. Їх привезли, сказали ­- тільки вперед.

Один з полонених -­ три доби на війні. В перший день їх посадили на танки, вони поїхали у бік Нью-­Йорка на Донеччині, пішли у штурм. Їх там постріляли. На другий день вони зібрали трупи ­ повернулися. На третій день знову на штурм. І ніхто не каже, «ми не підемо, бо два дні тому нас знищили». Дістає командир зброю, стріляє в лоб і каже: «Хто ще хоче?» Навіть у полон вони здаються, бо бояться йти назад.

­ Чи багато полонених? З якою мотивацією вони сьогодні?

-­ Багато полонених. З умовно 40 полонених ­- 38 прийшли за грошима. Звісно, що того мільйона рублів їм не дали. Сказали -­ через рік. Всі розуміють, що назад не можна йти. Ніхто не хоче вмирати, якщо є можливість здатися ­ вони здаються. Мотивація для здачі у полон різна. Хто сидить на позиції по два тижні, повернутися назад не може, бо їх одразу попередили, що знищать. Харчування, воду не передають. Ось були полонені ­ раділи гарячому супу, якого не їли кілька місяців.

Був випадок, коли росіянин здався у полон і ще двох наших полонених поранених тягнув за собою до нас. Попросив дати зателефонувати дружині, як вдячність.

Був такий, що підписав документ, щоб приїхати щось будувати у Луганську. На місці одягли форму та змусили будувати бліндажі. Він простирчав там 10 днів і вже у полоні дивувався, що знаходиться під Донецьком.

­ Яким ви бачите реальне закінчення війни?

-­ Безумовно, правильне закінчення війни ­ це повернення нашої території. В ідеалі ­- це ще компенсація того, що зруйновано. Але якщо бути реалістом, закінчення війни зараз ­ щоб перестали вмирати люди. Можливо, краще поганий мир, ніж гарна війна. Я хочу повернути нашу землю, але ще більше хочу, щоб нас перестали вбивати. Мир ­ коли ми повернемося додому. Але, на жаль, таке може статися, лише коли ми їх знищимо.

Зараз може повторитися 2015 рік. Коли зупинили війну по лінії. Раніше казали ­ ніколи не віддамо нашої землі. А зараз популярна думка, що хай вже скінчиться війна по тій межі, що є. До кінця року, якщо почнеться замирення, всі скажуть ­ та фіг з нею, з окупованою територією. Буде норма, що немає кількох областей. Отаким воно й буде, закінчення. Але треба зрозуміти, що вони прийдуть знову за 5­10 років. І вони готуватимуться, а ми ­ як зазвичай. Нас палкою треба бити, щоб ми почали щось робити. Ось навіть зараз ­ волонтерські збори зупинилися, люди кажуть, що втомилися. А ми ­ що, ні? Ми вдома буваємо двічі на рік. І так четвертий рік.

Відділення комунікацій 111-­ї окремої

бригади територіальної оборони спеціально для «Пульсу»

28.05.2025