Костянтин Жидков:«Бахмут - це окрема історія цієї війни. Там наші хлопці були супергероями»

На передовій є люди, які своїм прикладом показують, що таке справжня сміливість. Один із них -­ Костянтин Жидков, заступник комбрига 111-­ї бригади ТрО із позивним «Костя Дзю». Він родом із Харкова, і пішов захищати Україну добровільно. Костянтин не боїться бути там, де найважче, беручи участь у боях особисто. Біля міста Дергачі Харківської області він отримав контузію та осколкове поранення внаслідок ракетного удару росіян. Далі -­ госпіталь, і знову передова: пекельні бої за Бахмут.

У цьому інтерв’ю ми поспілкуємося з Костянтином, щоб дізнатися більше про його досвід і про те, що допомагає триматися йому та його бійцям у надскладних умовах війни.

­ Костянтин, яким був ваш шлях до військової служби? Що стало для вас вирішальним чинником, щоб піти на фронт з початком повномасштабного вторгнення?

-­ До війни я працював у Службі безпеки України, у ЦСО «Альфа». Звільнився в запас у званні майора. Займався бізнесом, потім був головою районної державної адміністрації і не планував повертатися в армію. Але коли почалося повномасштабне вторгнення, у мене навіть не було інших варіантів, оскільки мій рідний брат з 2014 року захищає нашу Батьківщину. А після 24 лютого 2022 року мій двоюрідний брат та батько, якому на той момент вже виповнився 61 рік, одразу пішли у ТЦК та записались до лав територіальної оборони. Тому у мене не було ніяких сумнівів щодо служби у ТрО, адже рішення, прийняте чоловіками нашого роду, було однозначним.

­ Бої за Бахмут були одними з найжорстокіших у цій війні. Ви як командир постійно брали участь у зіткненнях з ворогом. Які найскладніші виклики поставали перед вами та вашим підрозділом у той час?

-­ Бахмут ­- це окрема історія нашої війни. Там наші хлопці були супергероями. Як я казав своєму синові -­ всесвіт Марвел відпочиває, якщо порівнювати з тим, що робили вони. Особисто для мене завжди було викликом дати бойовий наказ своїм друзям, своїм бійцям, побратимам, бо цей наказ міг призвести до їх загибелі. А для батальйону кожен день був викликом, бо крім того, що ми утримували позиції, то ще й вели стрілецькі бої у багатоповерхових забудовах.

Та найважчим, що було для бійців, це вихід з оточення. Ми тоді зібрали весь актив батальйону, всіх бійців, які були, і почали прориватися до наших хлопців, заблокованих на одному із заводів. Якщо сказати чесно, то росіяни тоді були шоковані тим, як ми зухвало та несподівано зайшли їм у фланг, відрізали від їхніх військ та дуже багатьох із них перебили. Після чого розблокували побратимів та забрали поранених і вийшли із заводу. Шкода, що загинуло дуже багато наших… Загинув і мій друг, який був командиром роти та залишився поранений з кулеметом прикривати наш відхід.

­ Армія -­ це велика соціальна структура, і люди тут зустрічаються різні, з різними характерами. Як ви формуєте свій авторитет серед бійців, та як вдається підтримувати дисципліну і мотивацію особового складу в тяжких бойових умовах?

-­ Набути авторитет можна декількома способами. Найперший із них і найголовніший ­- це особистий приклад. Коли ти йдеш на завдання зі своїми бійцями, і вони розуміють, що замкомбрига йде разом з ними і не боїться сам виконувати бойові задачі.

Коли плануєш якусь операцію, то завжди є ризики щодо її втілення і втрати когось із особового складу. Але якщо все сплановано вірно, якщо операція була проведена без втрат, то це також піднімає твій авторитет як командира.

Ну а іноді буває, що треба і прикрити когось із своїх бійців перед вищим керівництвом, бо різне трапляється, тому що всі ми -­ люди. І це також додає тобі авторитету серед особового складу.

­ На посаді заступника командира бригади ви відповідаєте за широке коло питань. Які основні задачі стоять зараз перед вами?

­- Я вважаю, що заступник командира бригади повинен виконувати не тільки ті обов’язки, які прописані у Статуті, але справлятися і з іншими задачами, котрі іноді виходять за межі його обов’язків. Якщо треба, то ти можеш стати начальником служби РЕБ або вникнути в роботу операторів БпЛА. І це нормально, бо як командир ти маєш знати всі тонкощі роботи ввірених тобі підрозділів. Це з одного боку дуже цікаво, а з іншого -­ дуже непросто.

­ Я знаю, що ви ­- спортсмен. Як фізична підготовка допомагає вам на війні?

­- Заняття спортом допомагають і фізично справлятися з тими навантаженнями, що є ­ побігати на «нулі» у бронежилеті з автоматом нелегко само по собі, ­- і впоратися з психологічними аспектами служби в армії. Я займався бойовими мистецтвами і добре знаю, що значить тримати удар. Це також позитивно впливає на моральну стійкість. Можу сказати зі стовідсотковою впевненістю, що спорт гартує в людині характер.

­ Яке значення має для вашої бригади підтримка з тилу, зокрема, від волонтерів? Як ви оцінюєте рівень взаємодії між військовими та цивільним суспільством, і що, на вашу думку, треба покращити?

-­ Підтримка волонтерів та цивільного суспільства дуже важлива. Зараз я чую все частіше про те, що всі втомилися від війни, скільки можна донатити, і таке інше. Але люди в тилу зараз мають можливість працювати, відпочивати і бути зі своїми близькими тільки тому, що ми тут, на передовій, захищаємо країну. Треба пам’ятати 2022 рік, коли українське суспільство об’єдналося проти спільної біди і допомагало армії. Зараз ми все ще маємо гарну підтримку від волонтерів, але це вже базується на особистих стосунках.

­ Ви постійно берете участь у бойових операціях, і це величезне психологічне та фізичне навантаження. Як ви з цим справляєтесь?

-­ До фізичних навантажень я звик ще з часів занять спортом. І вони мені подобаються. А з психологічними вже важче. Постійно відчуваєш величезну відповідальність за життя підпорядкованих тобі людей, за нашу країну, яку ти захищаєш. Тому це важко.

Справлятися з цим усім допомагає, як не дивно, простий телефон. Бо одна розмова із сім’єю, з коханою дружиною, з дітками та батьками знову приводить тебе у норму. Ти розумієш, чому і заради кого воюєш.

­ Якою ви бачите Україну після перемоги? Що, на вашу думку, є ключовим для подальшого розвитку країни, і яку роль в цьому буде відігравати військове покоління?

-­ Це водночас і дуже просте, і дуже складне питання.

Просте це питання тому, що я бачу нашу країну незалежною європейською державою з високим рівнем життя та освіти, де дотримуються прав людини, шанують ветеранів, а у пенсіонерів -­ достойна пенсія. Бачу нашу країну такою, якою можна пишатися. А от складність цього питання якраз у тому, як зробити її такою державою. Це непросто, і це не за один рік.

Може я озвучу непопулярну думку, але нам дуже просто далась незалежність. Всі країни у світі воювали за свою незалежність, і от тепер ми воюємо за неї і проливаємо кров.

Я маю надію, що завдяки цій війні і завдяки ветеранам, які прийдуть після перемоги в органи державної влади та на виборні посади, ми зможемо побудувати таку країну. Та перш за все нам треба перемогти у цій війні, а потім думати, як відбудувати нашу Батьківщину.

Микола КОРІНЬ

11.06.2025