Той, хто говорив правду. Той, хто пішов захищати
Пам'яті нашого колеги, журналіста, захисника В'ячеслава Волобоєва, який загинув 1 червня 2025 року на учбовому військовому полігоні, куди прилетів «Іскандер».
Іноді найважливіші історії залишаються непочутими. Тихі, неофіційні, вони живуть лише у пам’яті кількох людей - і поступово зникають, якщо їх не зафіксувати. Історія Влада саме така.
Його ім’я не було широко відомим. Він ніколи не прагнув бути у центрі уваги. Не публічна постать, не герой газетних заголовків - але людина, яку пам’ятають. Не через великі вчинки, а через просту людську присутність: уважну, щиру, добру, наповнену світлом, часом мовчазну, але завжди відчутну.
Цей текст - спроба зберегти окремі фрагменти пам’яті. Зібрати світлі й непрості моменти, що залишилися після нього. Не створити ідеалізований образ, а обережно окреслити контури особистості. Без прикрас. Без надмірностей. Про людину, яка була і залишилась важливою.
***
ономіки і технологій, де зарекомендував себе як здібний, відповідальний і глибоко мотивований студент. Освіті надавав великого значення: успішно завершив дві магістерські програми - з «Маркетингу» та «Публічного управління та адміністрування». Його прагнення до знань не обмежувалося лише формальним навчанням - він завжди цікавився новим, розширював горизонти, читав, досліджував, ставив питання, на які не завжди існували готові відповіді.Влад був тим, кого згадують із теплою усмішкою. Він ніс у собі невичерпне джерело радості, щирості й легкості - завжди відкритий до життя, до людей, до нового. Його світ був сповнений яскравих кольорів: він захоплювався японською культурою, з особливою любов’ю колекціонував мангу (японські комікси), обожнював аніме. На телефоні постійно звучала японська музика, що створювала фон до його думок і фантазій. Він мріяв побачити Японію на власні очі, доторкнутись до культури, якою так захоплювався, і скуштувати справжні суші. Завжди був одягнений як «з голочки», часто фотографувався, іноді співав - і робив це просто від душі, бо вмів радіти моменту. Займався спортом, вів здоровий спосіб життя: ніколи не пив і не палив.
Влад був неймовірно товариським. Йому не потрібно було багато часу, щоб знайти спільну мову з будь-ким - він просто вмів слухати. Його любили друзі, шанували знайомі. Він завжди був делікатним у словах, уважним до чужих почуттів і тонким у своїй інтелігентності. Повагу до інших вважав безумовною цінністю, відношенням, яке не залежить від обставин. Його ввічливість була не показною - вона йшла зсередини, з глибокого переконання, що люди варті ставлення, в якому є доброта і гідність.
***
У родині Влада існувала особлива традиція - щоденні вечері разом, і для нього це було святе. Він не пропускав ці вечері, бо вважав: саме в цих простих зустрічах за столом народжується справжня близькість. Його серце завжди було повернене до дому, до родини. Він вірив у міцні зв’язки, у любов, у мрію про власну сім’ю, де будуть дитячий сміх, теплі обійми і затишні вечори.Найщасливіші миті Влад проводив разом із молодшою сестрою, з якою його єднала щира і глибока емоційна прив'язаність. Вони грали у відеоігри, знімали веселі ролики, сміялись до сліз, і в цих миттєвостях - простих, дитячих, справжніх - відкривалася його душа.
Влад умів любити - щиро, глибоко, з надією. І саме це робило його особливим. Його світ залишився в пам’яті не лише завдяки посмішкам і жартам, а й завдяки тій внутрішній світлій силі, яка залишає слід у серцях назавжди.
***
Він швидко здобув повагу колег. Його вважали не лише талановитим і перспективним співробітником, а й людиною з великої літери - відкритим, щирим, з невичерпною енергією та рідкісною здатністю бачити серце людини за рядками фактів. Влад мав у собі щось більше, ніж просто професійні навички: це було внутрішнє покликання служити суспільству, говорити правду, підтримувати тих, хто цього потребує.
Філантроп у душі, він ніколи не залишався осторонь чужої біди. Журналістика для нього була не лише ремеслом, а й формою допомоги: через слово він створював простір для розуміння, співпереживання, дії. І саме ця внутрішня мужність - писати про важке, слухати про болюче, не відвертатися - робила його особливим.
***
Прагнучи нових викликів і розширення межі власної професійної майстерності, Влад спробував себе в новій ролі - радіоведучого. Протягом року він працював на «Радіо Кривбас», де став голосом одразу двох програм - «Особистості» та «Великі оберти». Цей досвід відкрив у ньому нові грані - не лише як журналіста, але й як тонкого співрозмовника, уважного слухача, емоційно гнучкого оповідача.У Влада був гарний, приємного тембру голос, який одразу запам’ятовувався. Природно глибокий і водночас теплий, він умів створити атмосферу довіри та сприйняття. Проте він не покладався лише на природні дані. Влад увесь час працював над своїм голосом: займався дикцією, вивчав техніку мовлення, експериментував з ритмом, інтонаціями, диханням. Він уважно слухав себе в записах, шукав неточності, удосконалював вимову. Радіоефір для нього був не просто роботою, а майданчиком, де слово ставало живим, де кожен звук ніс вагу.
Його не цікавили гучні біографії чи поверхневі заслуги - він ішов глибше, до тих моментів, коли людина стає собою. Влад умів зберегти людське обличчя подій. Йому вдавалося поєднувати інформаційну насиченість із доступністю, а серйозність тем - із повагою до слухача. Влад не просто вів програми - він створював атмосферу. І, як казали слухачі, «після його слів хотілося жити з трохи більшою надією».
***
Він часто говорив про те, як важливо цінувати одне одного і будувати своє життя на повазі та взаємності. Мрії про дітей і спільні плани були невід’ємною частиною тих розмов, наповнених щирістю і теплом. Але, як буває в житті, не всі бажання можуть здійснитися. Він не встиг зробити пропозицію, а вона не змогла сказати «Пробач мене!».
Та все, що було між ними, залишилось справжнім - не зникло і не розвіялося із часом. Вона пам’ятає кожну мить, кожен дотик і погляд, у якому було більше, ніж просто любов. Її серце й досі зберігає його - з усіма невимовленими словами, усіма теплими спогадами, з усім, що вони так і не встигли прожити разом.
***
На військовій службі Влад провів лише місяць і тиждень - надто короткий час, щоб встигнути реалізувати все задумане, але достатній, аби залишити по собі світлу пам’ять як мужнього й відданого сина своєї країни.
Звістка про його трагічну загибель надійшла 6 червня - у День журналіста. Цей символічний збіг лише підсилює біль утрати: людина, яка присвятила частину свого життя слову, правді та людським історіям, загинула, щойно зробивши крок назустріч новому етапу - служінню Україні зі зброєю в руках.
Його шлях обірвався, але слід, який він залишив, не зітреться з часом. Світла пам’ять про нього житиме в серцях тих, хто його знав і любив. Завжди.
P.S. 10 липня - 40 днів від дня загибелі Влада Волобоєва. Пом‘яніть нашого колегу. Хай земля йому буде пухом. Співчуваємо рідним та близьким, які зазнали такої непоправної втрати.
Юлія ВІЛЬНА
09.07.2025